fell-gazer, Да не спорь ты с ним-это бесполезно!Я думаю что мы все любим Украину-просто этот чел считает что он любит её больше и по-ходу пиарит "свободу".Просмотри его блоги и темы и ты сам всё увидишь!Всех на "вила"кто думает не так как он и его "хлопці".
Мой отец-белорус,мать украинка и я в совершенстве знаю 3 славянских языка-украинский,русский,белорусский и горжусь тем что я Украинец!)Ми усі різні,але все одно НАШІ!!![youtube]http://youtu.be/9VHVp_yMB_M[/youtube]
Погодуюсь. І гірка і правда. Якщо зупинитись на цьому матимем ще одне коло інферно і по всьому.Бо питання не тільки у сміливості визнати правду а і в сміливості шукати шлях до змін. А шлях один у врахуванні інтересів всіх національностей без виключення при збереженні України як країни етнічних українців .
Хоча б з тої причини що іншої країни в них нема.
Мені цікаво за яких умов ті хто ними не є будуть вважати Україну Батьківщиною та за яких етнічні будуть сприймати це як належне.Адже саме не вирішеність цього питання і є засобом розколу країни за національною ознакою.Ось яку розмову пропоную.
Перепрошую за моє мовчання, яке затягнулося вже майже до 2-х діб. Заглядав, читав хутенько і тікав звідси, щоб не «зависнути» - часу ж не маю, звітний період настав. «Муляло» мені відповісти на хороше питання Shansу від 6 квітня 2011, 12:11 :
«Олександр Скорина, скажіть чи бувають російськомовні свободівці?»
Вже, бачу, друг Воля відповідав за мене, але я все ж хочу повернутись до цього. Хочу, бо на кожному кроці бачу неправильне сприйняття принципової позиції представників ВО «Свобода» у мовному питанні. А ця партія досить терпима в мовній проблемі. Бо глибоко розуміє стан руйнації свідомості людей, психологічний стан людей в результаті радянського експерименту, що став фактично геноцидом по відношенню до націй, і в першу чергу – до української нації. Врешті, цей експеримент, цей геноцид, був викристалізуваний секретарем ЦК КПРС Сусловим, як творення «новой общности – советский народ». Так, за роки радянської влади свідомо руйнували наші національні інстинкти. Але тепер, коли ті процеси висвітлені, розкриті, коли ми врешті вже маємо вільну Україну, ми всі мали б посприяти відродженню національної свідомості, мови, традицій, історії, культури та інших ознак національної ідентифікації. На шляху відродження ми маємо бути терпимими до кожного і допомагати один одному. Тож «свободівці» терпимі до всіх, хто визнає в собі зруйнованого українця і працює над власним відродженням. В лавах ВО «Свобода», яка живе в реальній Україні, є російськомовні члени організації і дуже багато людей, які спілкуються суржиком. У тому числі і ми в Канівській «Свободі» «грішимо» суржиком. Суржик західних українців має суміш українських слів з словами й виразами західних держав (Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії), а східний суржик має русизми. Та ми слідкуємо один за одним, робимо зауваження і таким чином вдосконалюємо, очищаємо від іноземного впливу власну мову.
Але я хочу розповісти про молоду людину, молодого канівського «свободівця», який відносно недавно вступив в організацію. Він має походження з нашого району. Та мав він батька, народженого в українському селі, але офіцера радянської армії, якого служити направили в російський гарнізон. Після розпаду СРСР він залишився служити в Росії і став громадянином Росії. Тож юнак більшу частину життя, включаючи шкільне навчання, прожив в Росії. Та сталося в сім’ї горе. Батько загинув в Російсько-Чеченській війні. Мати з дітьми повернулася на батьківщину. Хлопець розуміє й друге своє горе – втрату ознак українськості, бо в Росії ніяких умов для збереження мови не було. Ні шкіл немає там українських, ні другої державної української мови… Але, як він зараз працює над собою і вдосконалює знання рідної української мови!
Мовні конфлікти у «свободівців» бувають лише з агресивними анти українцями, як з своїми перевертнями, так і з чужинцями, які вперто, демонстративно, зухвало не хочуть вчити українську мову, пропагуючи двоязичча навіть на рівні державної мови. Щоб їм легше це вирішувалося, хай би Мєдвєдєва з Путіним ублагали б відкрити скрізь по Росії, де живуть українці, українські школи, викладання у Вузах українською для українців і другу державну мову – УКРАЇНСЬКУ в Росії.
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 107
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
в цій ситуації стріляти, вбивати – нетреба!
Йде інформаційна війна... й нас почули.
Добру роботу зроблено! Дякую за співпрацю.
Хоча б з тої причини що іншої країни в них нема.
Мені цікаво за яких умов ті хто ними не є будуть вважати Україну Батьківщиною та за яких етнічні будуть сприймати це як належне.Адже саме не вирішеність цього питання і є засобом розколу країни за національною ознакою.Ось яку розмову пропоную.
Немає більше України
Проговорили, пропили
Гули Майдани: «Не козли ми!»
Та мабуть все таки ж - козли.
П’ють патріоти-кар’єристи
Шампанське скочивши з трибун,
А ми розбрелись мов туристи
На язиках яких тіпун.
Ті що просрали Батьківщину
Цінують свій авторитет
І люблять в дупу Україну
Та нас, за наш менталітет.
Покращить (бо «нема ж різниці»)
Життя професор-книголюб
Штани скидай, розсунь сідниці
Братки беруть усіх у шлюб.
«Олександр Скорина, скажіть чи бувають російськомовні свободівці?»
Вже, бачу, друг Воля відповідав за мене, але я все ж хочу повернутись до цього. Хочу, бо на кожному кроці бачу неправильне сприйняття принципової позиції представників ВО «Свобода» у мовному питанні. А ця партія досить терпима в мовній проблемі. Бо глибоко розуміє стан руйнації свідомості людей, психологічний стан людей в результаті радянського експерименту, що став фактично геноцидом по відношенню до націй, і в першу чергу – до української нації. Врешті, цей експеримент, цей геноцид, був викристалізуваний секретарем ЦК КПРС Сусловим, як творення «новой общности – советский народ». Так, за роки радянської влади свідомо руйнували наші національні інстинкти. Але тепер, коли ті процеси висвітлені, розкриті, коли ми врешті вже маємо вільну Україну, ми всі мали б посприяти відродженню національної свідомості, мови, традицій, історії, культури та інших ознак національної ідентифікації. На шляху відродження ми маємо бути терпимими до кожного і допомагати один одному. Тож «свободівці» терпимі до всіх, хто визнає в собі зруйнованого українця і працює над власним відродженням. В лавах ВО «Свобода», яка живе в реальній Україні, є російськомовні члени організації і дуже багато людей, які спілкуються суржиком. У тому числі і ми в Канівській «Свободі» «грішимо» суржиком. Суржик західних українців має суміш українських слів з словами й виразами західних держав (Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії), а східний суржик має русизми. Та ми слідкуємо один за одним, робимо зауваження і таким чином вдосконалюємо, очищаємо від іноземного впливу власну мову.
Але я хочу розповісти про молоду людину, молодого канівського «свободівця», який відносно недавно вступив в організацію. Він має походження з нашого району. Та мав він батька, народженого в українському селі, але офіцера радянської армії, якого служити направили в російський гарнізон. Після розпаду СРСР він залишився служити в Росії і став громадянином Росії. Тож юнак більшу частину життя, включаючи шкільне навчання, прожив в Росії. Та сталося в сім’ї горе. Батько загинув в Російсько-Чеченській війні. Мати з дітьми повернулася на батьківщину. Хлопець розуміє й друге своє горе – втрату ознак українськості, бо в Росії ніяких умов для збереження мови не було. Ні шкіл немає там українських, ні другої державної української мови… Але, як він зараз працює над собою і вдосконалює знання рідної української мови!
Мовні конфлікти у «свободівців» бувають лише з агресивними анти українцями, як з своїми перевертнями, так і з чужинцями, які вперто, демонстративно, зухвало не хочуть вчити українську мову, пропагуючи двоязичча навіть на рівні державної мови. Щоб їм легше це вирішувалося, хай би Мєдвєдєва з Путіним ублагали б відкрити скрізь по Росії, де живуть українці, українські школи, викладання у Вузах українською для українців і другу державну мову – УКРАЇНСЬКУ в Росії.