стихи

Вітала в небі мала пушинка,

С крила пухнастого частинка.

Як янгол впала на долоні,

Так опинилася в полоні.

 

Може полон, а може Воля,

Та й все одна єдина доля,

Тягнути в небо від тяжіння,

Частку земного лагодіння.

 

Але ж на місті не сидиться,

Душа сумує, мало місця,

Ночами птаха кличуть зорі,

Доле твоя, у даль прозору.

 

Як не кохай, вже білогрива,

Не буде твоїй, не буде мила.

Птах у полоні не буде жити,

Він лиш на Волі буде пити.

 

Як заспіваєш у дорозі,

В Серце заллються гірки сльози,

Як не почують пісню ночі,

Як не побачать крила в очі.

 

Слова що кличуть, в зорі ясні,

Старання в небі стали марні.

Навіщо треба Сонця й Хмари,

Коли немає в тебе пари?