ВО \"Свобода\" - анатомия лжи. С картинками.
В октябре 2012 года в Будапеште проходил двухдневный конгресс Альянса европейских национальных движений. На нем присутствовали 10 националистических партий Европы, включая двух новых членов.
Вот скриншот сайта принимающей стороны, венгерского движения «Йоббик», на котором перечислены страны, принявшие участие в конгрессе – Польша, Франция, Бельгия, Италия, Испания, Португалия, Словения, Болгария, Швеция и Венгрия:
Странно, что в перечне нет Украины. А вот фото участников конгресса, и опять странно, что на фото нет представителей «Свободы»:
А вот коммюнике по итогам конгресса. И опять странно, что Украина не упомянута как член Альянса:
Как вы помните, 10 января появилась статья в еженедельнике «2000», где объяснялся этот странный феномен. Оказывается, ВО «Свобода» еще в начале осени была изгнана с Альянса за нацистскую идеологию и расистские лозунги. В ответ на эту информацию ВО «Свобода» разразилась гневной статьей на своем сайте:
\"Свобода\" повідомляє, що зазначена інформація не відповідає дійсності. Це підтвердив голова Альянсу європейських націоналістичних рухів Бруно Голніш, який був щиро здивований неправдивою інформацією, розповсюдженою деякими українськими виданнями.
Но, как оказалось, Бруно Голниш был удивлен только в глазах пресс-службы ВО «Свобода», потому что в своем блоге он пишет:
... чтобы продемонстрировать, что член партии Альянса европейских национальных движений (AEMN) под председательством Голниш (в особенности Йоббик, Свобода ...) это не одна и та же банда про-нацистских фанатиков и прочих фашистов, антисемитов и расистов.
И напоследок – свежая Википедия:
Бывшие партии, члены Альянса:
ВО «Свобода» была членом Альянса с 2009-го года. Но с октября 2012 ни ВО «Свобода», ни какая-либо другая партия с Украины не является членом Альянса.
11 января 2013 г. ВО «Свобода» на своем вебсайте самозаявила себя членом Альянса.
Точка.
- Перегляди
- 20416
- Подобається
- 11
- Не подобається
- 5
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 486
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Хотя, казалось, то может быть проще - вот блог Голниша, можно почитать, а можно и спросить...
Кстати, WayBe, мы там тоже красуемся:
Еще раз Статья со ссылками на официальные сайты. Не умеешь переводить - гугл поможет. Удачи.
По сканам СКИ и на сайтах приведенных им есть ТОЛЬКО ОДНА ПОКА инфа подтверждающая то, что ВО Свобода не есть членом вышеуказанного Альянса. Сейчас перейду на официальный сайт Голниша и попробую найти инфу.
К сожалению вынужден срочно уйти с нета и выдвинуться на встречу. Завтра досмотрю и попробую подключить переводчика с французского. Адью.
http://www.gollnisch.com/2012/11/12/insultes-coups-provocations-diffamations-un-11-novembre-mouvemente/#comment-3504
Il a ainsi entrepris de d?montrer que les partis membres de l‘Alliance europ?enne des mouvements nationaux (AEMN) que pr?side Bruno Gollnisch (notamment Jobbik, Svoboda…) ne sont qu’un ramassis de fanatiques pro-nazis et autres fascistes antis?mites et racistes.
Попробуйте перевести по Гугл-переводчику.
24 січня 2013, 18:05Бог в помощь. Я буду с интересом ждать перевода.
А тут статья, правда полугодовой давности
Які гарні хлопці!!!
на картині “репіна” хоча б лиця видно..
між нами.. це фото мені подобається найбільше!
Вот посмотрите, как крутой пацан матом кроет. А дерганый, словно шило в заду, Это у них с Фарион партийное, Гитлер на видио и то как-то поспокойнее.
[youtube]http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=fohc_KiEnzw[/youtube]
Олекса, теперь понравилась картинка?
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі,
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали "хайль!" охриплими басами,
І "Ще не вмерла..." голосно ревли.
Де ви ішли - там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям-
Плювала кров\'ю "ненька Україна"
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі Сходу не вернулись "москалі".
Тепер ви знов, позв\'язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів запрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте: ще не вмерла Україна,-
I не умре!
В. Симоненко
Розрита могила
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.
"Канів.нет смертельно заражений чумними виродженцями. Негайно спалити і закопати разом з кодлом прокажених".
Це що, брутальніше, ніж нагорожене у попередніх двох сотнях коментів?
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».
Rzeczpospolita з’ясувала справжню історію фотографії, яка є ледь не найпопулярнішим підтвердженням звірств українців проти поляків. Виявляється, українці не мають нічого спільного із цим злочином. Фото походить не із сорокових, а з двадцятих років минулого століття, його зробили слідчі, і на ньому зображені не польські діти, а циганські. Що більше, фотографій із місця події є декілька, і всі їх свого часу опублікували разом із справжньою історією злочину, який стався 1923 року. “Це сталося вночі проти 12 грудня 1923 року, – стверджують автори газети Rzeczpospolita. – Чотири жертви – це циганські діти, а вбивцею була їхня божевільна мати, 32-річна М.Д. Цю подію докладно описано в публікаціях із судової медицини 1928 року (очевидно, і в тогочасній пресі)”.
Поскольку сайт смотрят уже не только в Украине, хотелось бы услышать ответ от человека, знимающего ведущие позиции в "Свободе". Воля, вы упрямо отмалчиваетесь на все вопросы.
Олександр Скорина, хоть Вы и не в Партии, но тесно сотрудничаете, прошли в депутаты от "Свободы" и активно отстаиваете их позиции. Так что, думаю, и Ваш ответ будет неплохо освещать мнение "Свободы".
Так как же такое произошло?
Почитай перед сном, ссылку я дал.
Перечисли, пожалуйста ники пользователей, которых ты назвал "чумними виродженцями".
«Александр Скорына. Может Вы все таки ответите в какой организации служил ваш отец.Это будет наверное интересно всем пользователям этого сайта.»
Я відповім. Але Ви після цього відверто скажете, чого хотіли досягти цим запитанням. Не думаю, що моя розповідь про батька стане такою цікавою «всем пользователям этого сайта» у світлі піднятої тут теми. По суті всім стане зрозумілим, що в темі і Ваше запитання, і моя відповіть є ніщо інше, як СПАМ. Але в моєму сприйнятті Ви себе вже «опустили», дали мені зрозуміти ким Ви є.
Та за запитання я Вам дякую. Воно дає можливість проілюструвати технологію, якою користувалася радянська пропагандистська машина після війни для дискредитації ОУН-УПА, а пізніше, в 60-70-ті роки для дискредитації дисидентів. Їх намагалися оговорами “вимазати” чи співпрацею з німцями, чи з закордонними агентами та іншим. Ось і в нашому випадку пан хочуть моєї дискредитації оприлюдненням, що я є сином підполковника радянської міліції. Хіба я приховую це???
Але я гордий цим, Костянтине Івановичу. Мого батька шанували люди, бо поруч з ним почувалися захищеними. На службу в міліцію він попав після служби в Червоній Армії, до якої був призваний з рідної Комарівки, залитої тепер Канівським морем, коли виповнилося йому 20 років (він 1902 року народження). Сільський священник, у якого він закінчив трирічну церковно-приходську школу вже досить дорослим, хотів рекомендувати його, як відмінника навчання, кращого і любимого ним учня, до бурси, чи духовної семінарії, але щойно встановлена радянська влада забрала його в свої рекрути. Служив в армії добре. Був заряджаючим гаубиці в артилерійському підрозділі. Але в армії грамотні солдати у той час були рідкістю, тому його від гармати перевели до паперів, обліку в батарейну каптьорку, а потім і на військовий склад. Заманили молодого юнака в період військової служби і в лави ВКП(б) (пізніше - КПРС). А закінчивши службу у 1924 році йому схотілося працювати і жити в Києві. Тож він став в Києві на облік у біржі праці щоб отримати роботу на якомусь з Київських заводів. В анкеті на біржі крім інших персональних даних він мусів вказати і свою партійність. Це й визначило подальшу його долю. Так як Київська міліція потребувала поповнення, його серед інших відібрали туди по анкеті. Комуніст в ті роки відмовитися від подібних пропозицій не мав права, якщо не хотів зіпсувати собі подальшу біографію. Тож служив певний період постовим міліціонером у Києві, регулювальником руху. Потім був переведений спочатку до районної міліції м. Златопіль на Кіровоградщині. Звідти попав до Вищої школи командного складу міліції, яку закінчив у 1933 році. Після школи вже був призначений начальником районного відділу міліції.
Колись давно на сайті я вже розповідав про те, що в 36 році він мало не був репресований після того, як змусив начальника пожежної команди припинити політзанняття з вивчення виступу товариша Сталіна на черговому партійному пленумі і тушити палаючу школу. А начальник пожежників був кумом секретаря райкому партії. Кум кумові наскаржився і почалися у начальника міліції Івана Скорини проблеми. Врешті йому пощастило втікти від переслідувань у складі загону добровольців, офіцерів міліції України, на Далекий Схід для боротьби з бандитизмом. Везіння закріпило те, що в той час в Україні документація в усіх державних органах, у тому числі в міліції, велась українською мовою. Тож коли новий батьковий начальник вивчав його особову справу, він не міг зрозуміти, що таке партійна догана. Викликавши батька до себе він попросив його пояснити, що те означає. А батько сказав йому, що то є БЛАГОДАРНОСТЬ, товарищ начальник.
Після відставки за станом здоров\'я, маючи від ножових ран і хвороб печінки 2-гу групу інвалідності, у 1954 році батько з сім\'єю повернувся в Україну вже пенсіонером і оселився у Каневі. Він багатьом допоміг навіть тут, у Каневі, в стосунках з чинушами у 50-ті роки. Допомагав і тодішньму канівському начальнику міліції, армійському офіцеру, а не кадровому міліціонеру, капітану Артемчуку, переведеному з армії в міліцію після війни. Якби ж так, як він в свою епоху, несли службу народу України сьогоднішні міліціонери, у нас було б більше порядку, ніж ми з Вами бачимо.
Прожив мій батько недовго. Я зараз вже на 7 років за нього старший і мушу захищати добру пам\'ять про нього. При житті погане проти нього могли сказати лише негідники, боротьбі з якими він віддав 30 років життя. Помер від хвороб у 1962 році у віці 60 років.
Наскільки Ви, Костянтине Івановичу, задовольнили своє підступне бажання?
Заводь, колишній мій сусіде SKI, антикварний патефон 1936 року. Що нашептала ще тобі твоя бабуся, яку я добре пам\'ятаю, а серед своїх друзів маю твого рідного дядька?