вірші.
оце знайшов у інтернеті, мені сподобалися.
Твої очі – глибокі, як море
А волосся-як в полі зерно,
Наче шовкові ниточки брови,
Твої вії – як в пташки крило…
Та у мене на шовк алергія,
Від пернатих – закладує нос,
Од хвороби морськой я жовтію,
А від злаків–страшенний понос…
В туалеті повно люду,
Як-то на підлозі бруду.
Дим, воніщща, перегар…
Хтось нагадив в пісюар…
Тут заходить туалетник,
У руках його пакетик.
В том пакетику бумага,
Мило і друга бадяга.
Глянув оком в окуляр –
Хтось нагадив в пісюар!
Виронивши з рук пакета
На підлогу туалета,
Закричав як тільки міг:
«Хто сюди накакать встиг?!»
Шум в параші припинився.
Срав хто, сцяв, хто просто мився,
Вся поглянули на нього,
Та й послали в путь-дорогу.
Туалетник як сказився:
Матюкався та бісився.
Дверь на ключ він зачинив,
Та ще й світло потушив.
А з-під раковин в углу
Швабру він достав брудну.
Всіх вистроює в рядок-
Хто в штанях, а хто не змог
Їх завчасно натягнуть –
З голой сракою ідуть.
Отже, він построїв їх,
Та й той шваброй поміж ніг!
По хребту, потом по сраці…
Всі у шоці, в переляці…
Серед них стояли в ряд:
Дід, вантажник, адвокат,
Сивий вчитель в окулярах,
Лисий дядько в красних шкарах,
Хлопчик, міліціонер,
І в плащі який-то хєр.
Кажуть всі: «Не я це срав,
Я б так навіть не попав.»
Той хвата в міліцьйонера,
Пістолет і плащ у хєра…
Плащ на себе надіває,
Пістолетом погражає:
«Ви – заручники мої,
Дайте рацію мені!»
Дав йому міліціянт,
Вроді – старший лейтенант.
Туалетник взяв прибор,
І почався розговор…
Він кричав на весь свій голос:
«Я, заручники, автобус,
Міліон, білет в ЮАР…
І почистіть пісюар.»
Доложили меру міста,
Каже: «Справа тут нечиста,
Та грошей у нас в бюджеті,
Як бананів в туалеті…
Вобщем так – автобус дать,
А в дорозі розстрілять!»
Отже їм автобус дали,
А в дорозі підірвали…
Ось такий сумний розказ
Про немитий унітаз…
Та і це ще не кінець:
В пісюарі серунець
Був насправді шматом глини,
Що яким-то дивним чином
Впав зі стелі от води…
Не піду більш срать туди!
2010р., \"Детективи у віршах\", Т. Звичайний-Степовий(©)
Твої щічки неначе пампушки,
Як цукерочки губки смачні,
Вуха – ніби свіженькі ватрушки,
Носик – як картоплинка в борщі...
Наче той каравай твоя дупа,
Твої очі немов пара слив...
Навари мені, сука, хоч супа!
Я вже тиждень нічого не їв...
- Перегляди
- 8704
- Подобається
- 3
- Не подобається
- 0
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 8
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Только Звичайний-Степовий
Я пам’ятаю, як у бані
Тобі освідчився в коханні.
Стояла ти переді мною
Й здавалась мавкой лісовою:
Була ти в білім рушниці
Та з банним віником в руці…
Я розмовляв – ти червоніла
Легка іспарина блистіла
Неначе крапельки роси…
Я божеволів від краси
Й не вірив геть своїм очам,
Вухам та іншим відчуттям…
Це ніби диво серед ночі…
Тому протер собі я очі.
Аж раптом бачу – зникла ти
Переді мной – бридкі зади
Якісь червоні, волохаті,
Вода у мисці, дід в халаті…
Я аж підскочив, закричав
Та ледве з лавки не упав.
Ходив весь тиждень в переляці
Та мазав опіки на сраці...
2011р., "Брудні вірші", Т. Звичайний-Степовий(©)
Мужик впіймав чарівну рибку…
«Пусти мене й бажання швидко
Тобі я виконаю в дар».
«Багатим хочу буть, як цар!», –
Сказав мужик і в цю ж хвилину
Йогопідняло, як пір\'їну,
І однесло у дивний край…
Який здавався, наче рай:
Навкруг – багатства, наче гною,
Смарагди там лежать горою…
А поруч – злитки золоті
Лежать великі та важкі…
Зрадів мужик – аж заскакав.
Тут раптом, хтось згори сказав:
«Бери скоріш усе що є,
Що візьмеш – буде те твоє!»
Мужик на себе подивився –
Кудись його весь одяг дівся…
Стоїть він голий, в чому мать…
Але на це йому начхать:
У жмені – злитки він хапає,
У рот – смарагди запихає…
Уже не влазить. «Малувато!
А тут іще всього багато!», –
Подумав так мужик тоді…
Й почав у задницю собі
Монети срібні запихать…
Аж раптом – хтось почав штовхать
Його із заду в правий бік…
«Прокинься!», – десь почув мужик.
Розплющив очі – це дружина:
«Прокинься, чокнута скотина!
Чи ти здурів, чи з дуба впав –
Пів ковдри в дупу увіпхав!»
«Переказані анекдоти», 2011 рік
Только Звичайний-Степовий©
Вітаю!