Як ми живемо і хто у цьому винен

         Якось моя дочка запитала в мене: «Чому наші люди стали такими злими? Чому стали такими непривітними і байдужими до всього, що відбувається навкруги?»  І їй, наївній навіть в голову не приходило, що ми завжди такими були і нас завжди вважали за другорядних: і наші вельможі, (як колись -  ні - так і сьогодні) і  росіяни, і поляки і весь світ.

         Недаремно навіть Гітлер планував винищити євреїв, циган та інші нації, а українців перетворити на рабів, чітко прорахувавши, що саме в українців на генетичному , підсвідомому рівні закладено послухання раба. Прирівнятись до нас можуть хіба, що білоруси. Такі ж слабкі та продажні. То їм хоч кістки замість свободи Лукашенко кидає, у них хоч старики та ветерани в пошані. А у нас?

         Причому гноблять і принижують нас наші ж «правителі» і депутати всіх рівнів, а  гриземося і ненавидимо один одного ми, прості українці, до хрипоти  доводячи хто з «голубих» чи «помаранчевих» бандюганів  кращий.

         Чи може ми не знаємо хто нами править в Україні, в Черкасах, в Каневі? Ні  знаємо! Знаємо і мовчимо, як боягузи. Знаємо і дружно піддакуємо їм. Знаємо, що ті хто виступає проти сьогоднішньої  влади праві, але по команді «зверху»  дружно запльовуємо їх.

          То за, що ж нас поважати? Як можна нас любити? Як нас можна шанувати? Ні, ганьба нам і сором. По заслугам нам. То прости ж нас Тарасе, своїх нерозумних  дітей. За те, що нічого не змінилось з тих часів, хіба що панські брички змінились на гелікоптери. А люди так і залишились  такі ж, ми, люди дурні та сірі, і так само бредуть на панщину вже до нових панів, добираючись переповненими автобусами менших панів, збагачуючи  і тих малих і більших «енгельгардів», залишаючи голодними, босими  і необразованими своїх дітей.

       І наше місто не виключення. Я б сказав навпаки, наше місто - лакмусовий папірець. Більше  того  хранитель праху Великого Волелюба  українського народу, Великого мислителя всіх слов`ян, який зміг не лише розгледіти, а і описати та дати характеристику і правителям того часу і народу України. Який намагався роз`яснити, намагався підняти  і намагався вказати путь нам, українцям. Але і тоді його не розгледіли і зараз ми не бачимо того путі. Ми не здатні його визначити і  не можемо пересилити себе, відчути себе людьми вільними, незалежними і поважними.

          Подивіться навкруги себе, окиньте оком на місто, осмисліть хто і як нами править.  Наберіться мужності признатись хоча б собі в тім, що це не життя, це свиняче існування. І бачимо ми лише те, що в кориті,а живемо в багнюці і радіємо тому, що нас поки ще не б`ють.

          Подивіться  хто і як нами править. Зробіть аналіз і ви самі  здригнетесь  від цього жаху. А може ви праві? Може дійсно не потрібно всього цього бачити, щоб на віки не заціпиніти? Може, дійсно не слід помічати того, що відбувається навколо нас, щоб остаточно не здуріти? Може, і справді потрібно мовчать, щоб реально вижити?

      Проте є і друге «може». Може, вже пора подивитись хто і як нами править? Може, вже пора відкрито не_погодитись з тим, що відбувається навколо нас? Може вже пора заявити і про свої права?