Украинцы хотят в СССР
47% наших сограждан проголосовали бы сегодня за сохранение СССР.
Об этом свидетельствуют результаты социологического опроса, проведенного компанией Research&Branding Group.
По данным исследования, если бы сегодня состоялся референдум, на который был бы вынесен такой же вопрос, как на референдум 17 марта 1991 года, а именно: \"Считаете ли Вы необходимым сохранение СССР как обновленной федерации равноправных суверенных республик, в которой в полной мере будут гарантироваться права и свободы человека любой национальности?\", то 47% опрошенных ответили бы \"Да\".
\"Нет\" ответили бы 33% опрошенных, 20% не принимали бы участия в голосовании.
Также эксперты констатировали, что на сегодняшний день в личном восприятии распада Советского Союза украинцы примерно поровну разделились на тех, кто считает это событие \"закономерным финалом коммунистической империи\" (44%), и тех, для кого исчезновение СССР - \"крупнейшая геополитическая катастрофа ХХ века\" (43%).
Мнения украинцев разделились и в отношении того, можно ли было избежать распада СССР: 46% опрошенных считают, что крах этого государства был спровоцирован, и его можно было избежать, тогда как, по мнению 43% жителей Украины, прекращение существования СССР было неизбежным и обусловленным историческими, политическими и экономическими факторами.
Более половины граждан Украины (54%) согласны с тем, что было бы лучше, если бы СССР все же был сохранен, а каждый третий (33%) придерживается противоположного мнения.
Независимо от региона проживания и возраста, большинство украинцев (70%) согласились с утверждением, что \"главное отличие советского прошлого от нынешнего времени в том, что в Советском Союзе была объединяющая идея, общая для всех цель, а сейчас этого нет\".
Опрос проводился 1-9 марта. www.delfi.ua
- Перегляди
- 6059
- Подобається
- 2
- Не подобається
- 7
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 115
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Голосували за:
"Считаете ли Вы необходимым сохранение СССР как обновленной федерации равноправных суверенных республик, в которой в полной мере будут гарантироваться права и свободы человека любой национальности?"
А чи бачив хто на цій землі коли-небудь те, за що голосував?
Бачили обман, чули обіцянки...
Про що жалкуємо? Про те, чого досягти ніколи не вміли? Жалкуйте далі.
Так, пожили при Брєжнєву, Черненку в "рабській рівності", ходили ситі, якщо не чинили спротиву системі, сміялися на кухнях з немічних дідів-правителів, які навіть на телеекранах, вішаючи один одному на груди чергову нагороду, спочатку читали з папірця: «… я тебя обнимаю и целую!», а потім, поклавши папірця, здійснювали оголошений ритуал.
Але жалкують ті, хто не платив за це ціною виселених, винищених родин, або ті, кого відірвали від своїх постраждалих коренів вихователі нової спільноти "совєцкій народ". Далеко вони зайшли в нищівній діяльності проти природи: не лише ріки повертали в зворотну течію, а й людську свідомість потворили.
Ті з Вас, хто прожив у тому ярмі лише по 16 та менше років, не забувайте, що Ви в той період були дітьми. А суспільство дітям віддає те, що у нього є кращим. Розберіться, наскільки добре було батькам, дідам, прадідам вашим. Вони ж протягом життя строїли, строїли, строїли і нищили ворогів між самих собою … та, врешті, вибудували руїну. Після дитячого віку Вам дійсно довелось вступити в доросле життя у важкий перехідний період. Ми несли на собі «радянський хрест», а Вам судився сучасний. Як справитися з будівництвом свого життя – відповідь за Вами. Тож добре розберіться з умовами, в які поставлені.
Мої бабусі (і по батькові, і по мамі) в радянський період ввійшли у віці понад 40-50 років. Діди мої не дожили до мого народження. Прожили бабусі: одна до 80 років, друга до 86 і вмирали у 50-60-х роках минулого століття, коли радянська влада відзначала 40-50 років свого існування. Але вони від гуманної радянської держави не отримали жодної копійки трудових чи соціальних пенсій і жили повністю на утриманні своїх дітей. Колгоспники поняття пенсії стали чути у 50-х роках. Втративши здоров’я у колгоспному рабстві за трудодні (палички у відомостях обліковців), вони, врешті, почали отримувати сміхотворну, принизливу 20-рубльову пенсію. Не вважав радянський режим обов’язком в пенсійному забезпеченні отриманого в спадщину від царського режиму суспільства. Україна ж платить пенсії всім громадянам, що досягли віку, не з’ясовуючи в її розквіт, чи в розквіт інших радянських територій віддав здоров’я пенсіонер. Важко Україні? Важко! Та хіба не бачимо, що до об’єктивних труднощів додається необхідність долати пряму шкоду, яку свідомо чинять вороги нашої державності.
Сьогоднішня руїна - наслідок нашого радянського щастя. Наслідок понад 70-річного існування на нашій землі іга СССРу (мабуть не легшого за татаро-монгольське, хоч при таро-монгольському мені жити не доводилося) і наслідок того, що не всім до вподоби незалежне існування України.
За все доводиться платити. Боляче, несправедливо, але, виходить, що платять наступні покоління не лише за свої гріхи, але й за гріхи попередників...
Оце я розумію - не старіють душею ветерани
Подібні "опитування" лишень політтехнологія - "Брехня яку талдичать постійно стає дуже подібною до правди"
Проте так і лишається брехнею.
Розводити теоретичні дебати навколо брехні вважаю нікчемним використанням власного часу.
Комп"ютером володію, бо значну частину трудового життя віддав виробництву та налагодженню обчислювальної техніки, яка за мого життя з великих колективних ЕОМ переросла у персональні комп"ютери.
З 1975 року я працюю на заводі "Магніт". Не порвав з ним і сьогодні. За освітою я інженер-системотехнік. Закінчив КПІ. Налагоджував обчислювальну техніку на заводі і в обчислювальних центрах по всьому колишньому Союзу (включно з оборонними об"єктами). Багато бачив і знаю.
Працював і в освіті. У тому числі був викладачем у вечірньому технікумі при "Магніті". А в недалекому минулому, коли поширення комп"ютерів у повсякденне життя лише розвивалося, я навчав комп"ютерної грамотності безробітних при канівському центрі зайнятості, працюючи там від Черкаського та Золотоніського навчальних центрів.
Зараз, правда, лише користувач комп"тера, наздоганяючий з допомогою Вас, молодших за мене фахівців, комп"ютерні премудрості, якщо маю в них потребу, як користувач.
Та не зважаючи на обставини, я цю партію ще й любив, списував все на "проклятих капіталістів", які не дають нам щасливо жити і працювати, все погрожують іти на нас війною.
І попри всі життєві негаразди, дитинство, нерідко без хліба, згадую зі щемом у серці, з трепетом, як щось таке невимовно-щасливе, радісне , немов ти побував у раю.
А яка гордість переповнювала мене за есесесер! А паралельно з любов"ю до країни-мачухи - підсвідоме відчуття неповноцінности українськости, що тут щось не так.
І тоді появилося київське "Динамо": получайте, кацапи, від нас - хахлів (іншого слова "вони" на означення українців не з"нали, та й зараз не знають)!
Ось так і прийшло переконання: кожна нація має мати свою власну хатину. І ніхто не має права хазяйнувати в ній. а з усвідомленням цього ностальгію по сересер - як рукою зняло! Чого і вам усім бажаю!
має бути