Хрещення України-Русі
«Не мовчи, не мовчи.
Був вогонь і мечі.
Із Христом палачі.
І удень і вночі у Дніпровії хвилі
заганяли, хрестили.
Скільки згинуло люду!?
Хрест чіпляли на груди» (Л. Ромен).
--- Літописні докази вбивства волхвів ---
--- Устав Великого Князя Володимира Київського і всія Русі 6504 (966р)---
- Перегляди
- 9131
- Подобається
- 2
- Не подобається
- 1
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 16
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Або щось міняй, редактуй, або буду змушена видалити.
(уривки з книги Огієнка І. Українська церква. — К., 1993. — С. 55-63).
Арійський Щит
Моя ти любо! мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа.
Раби, невольники недужі!
Заснули, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби Його — ми люде!
Моя ти любо! усміхнись
І вольную святую душу
І руку вольную, мій друже,
Подай мені. То перейти
І Він поможе нам калюжу,
Поможе й лихо донести
І поховать лихе дебеле
В хатині тихій і веселій.
Так, благо.
Хрещеня Русі - це подальший розвіток держави через поєднання з тодішньою Європою ( щось дуже далеченький шлях ми обрали для цього дійства, якщо це питання нас досі турбує).
Відносно сприйняття Біблії - вона надихала як на багаття інквізиції, написи на ременях “Gott mit uns“, так і на неперевершені мистецькі твори і на самовіддане служіння своєму народу.
«...Християнство майже знищило природний імунітет нації, здатність протистояти чужинському засиллю...Злочинна ідея непротивлення злу...генетика нації ослаблена змішаними шлюбами...робить народ нездатним відрізнити добро від зла, своє від чужого...» - повна маячня - у людини в гєнах зашите прагнення свободи, прагнення захищати своє майно та рідну землю. А тому , що казаки наводили острах на все узбережжя Чорного моря, ніяк не заважала їх щира християнська віра. Так і зараз християнськи символи на прапорах війскових частин, які боронять наш спокій тут в Каневі від «русского мира».
Володимир Горбатюк.Бандурист
Моє недружнє посланіє.
О, лицеміри, словоблуди,
Навіщо іменем моїм
Благословляєте, паскуди,
Діла мерзеннії свої?
Ви не втомилися щосили
Цей світ розп’яттям добивать?
Забули? Я хотів кропилом
Вкраїнську хату вимітать!
Всі багряниці - на онучі!
Ікони - в піч! З кадил – люльки!
Вас у Дніпро з моєї кручі
Я поскидав би залюбки!
Ви вже мене святим пророком
Готові канонізувать,
А вірш “Ликері” ненароком
Вам не доводилось читать?
Та ви, невольники недужі,
І далі, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі хропете.
Я ж Кобзаря дав не на те,
Щоб ви на ньому міцно спали,
Храми, палати будували
Та візантійство прославляли!
Не хочу ваших я церков,
Молитви рабської не треба,
Мій храм – природа, купол неба;
Для ряс і золотих оков
У ньому вільних місць немає,
Бог без попів благословляє
Молитву щиру.
Схаменіться,
За себе добре помоліться,
Щоб Бог вам совість врешті дав,
А я вас більш не проклинав!
Інакше вони не були би тим, за що ми їх так цінуємо - за дивовижно своєрідне тонке сприйняття повсякденності.
Але і , дійсне, є таке, що деякі слуги Господні( принаймні ті, що по паперах повинні бути такими) викликають люту неприязнь та обурення не тільки до них, але і до «вищих сфер» - бажання послати все це під три чорти. "...Схаменіться, За себе добре помоліться, Щоб Бог вам совість врешті дав..." - тобто тут є не відхрещення від Бога, а звертання до нього з метою останньої вищої справедливості.
Світе вольний, несповитий!
За що ж тебе, світе-брате,
В своїй добрій, теплій хаті
Оковано, омурано
(Премудрого одурено).
Багряницями закрито
І розп’ятієм добито?
Не добито! Стрепенися!
Та над нами просвітися,
Просвітися!.. Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленними піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
І блискавки на небі креслять руни.
Дощ стародавній, споконвічний дощ,
Відлунює можуть стріли Перуна.
Гримить, горить, нуртує і реве.
Світ плачем, болем обізвався громом.
Мій прадід внука за свяченим зве,
Щоб рід ізнову панував над домом.
І буде ґерць, шалений і стрімкий.
Співай Кобзарю, най же пісня ллється!
Сумний мій край, вже довго він такий,
Нехай нарешті щиро засміється!