Ігор Жук
Ігор Жук Пісня Мойсея
Запиши, мій історику, в згорток свого манускрипту:
Починається шлях до свободи з оцього візка...
То не штука – ще завтра я виведу вас із Єгипту, –
Але вийти нам з рабства – дорога така не близька!
То не страшно, що в рабстві змарніли і спали з лиця ми,
То не горе, що спини побито, посічено вщерть;
Але в тому єгипетськім сні ми здрібніли серцями –
І ото вже хвороба, яку виліковує смерть.
Всім нам хочеться волі, та ба – не стрибнеш вище стелі;
Стільки літ жити бидлом – таке не минає дарма.
Ми покинемо рабські пропащі тіла у пустелі,
Бо вони вже самі мимоволі шукають ярма.
Запиши, мій історику, десь у таємному місці, –
Хто знайде, не осудить нехитре лукавство моє, –
Має шанси лиш той, що сьогодні іще у колисці,
А для решти – візок і спасінням, і карою є.
Ягве дбає про нас! – розійдеться вода перед нами,
Ягве дбає про нас! – будуть манна, закони, пісні.
Ягве дбає про нас! – називає своїми синами, –
Але що ж, коли внуків ми любимо більш за синів...
Запиши, мій історику, десь, – можеш навіть без дати;
Так було, і так є, і цього вже не виправить час, –
Волю можна здобути, та волю безглуздо давати;
Бог нас вибрав, щоб світові це показати на нас.
Слухати трек: http://poezia.org/
© Ігор Жук (2000 рік)
- Перегляди
- 7540
- Подобається
- 0
- Не подобається
- 0
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 1
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Лже-Мойсей
Тепер, коли ми всі прийшли уже до тями,
І віри більш нема в обітованний край,
Зізнаюсь вам: мене найняли єгиптяни,
Щоб вивітрити з вас усі думки про рай.
Мені сказали: „Йди, води своїх пісками.
Ось манни сто мішків, ось срібла цілий фунт.
Хай вимруть там усі, хто родом не від Хама, –
Хто ще недосить раб, хто здатний ще на бунт.”
А Бог тоді мовчав, – сидів, дивився з трона,
Хоч добре знав, що я – звичайний фарисей,
І що Мойсей гниє в тюрмі у фараона,
І що моє ім‘я – Моше, а не Мойсей…
І я не онімів. Язик мій був ваш ворог.
Я вас переконав, що маємо свій дім,
Розступиться вода, і рабство, наче порох,
Осиплеться з плечей, лиш сядемо у нім.
Ну, ось ми вже й дійшли. Уже доїли манну.
Вже тричі прокляли отой спекотний шлях.
Отам, за тим горбом – не сяйво Ханаану;
Там – Фіви, там нас ждуть Амон, і Ра, і Птах…
Бо, власне, що таке – це слово „батьківщина”? –
Батьки рожденні тут, а що вам до дідів?
Вас вигодував Ніл, і хай згорбатив спини –
Так ми ж такий народ: народ трудівників.
Ну що ж – доп‘єм бурдюк; якраз усім по краплі,
Дасть Ра – вже на обід з‘їмо по ковбасі...
Там Фіви, там нас ждуть…
І свиснули дві шаблі:
„Ти поспішив, Моше!
Ще вимерли не всі!”