Все просте є геніальне

Цей світ уже не вірить в чистоту

Ні подихів, ні поглядів...Тим більше

Не вірить він у музику святу,

Кохання дотик променем і віршем...

У щиру безкорисливість плеча, 

Готового підтримати сердечно.

Такий вже час... такий свавільний час,

Що робить нас рабами,безперечно...

Рабами тих, хто думає "не так",

Рабами тих, хто "все про тебе знає"...

І носиш душу зренену навспак

(Її вже, певно, й Ангел не впізнає)...

Цей світ уже сказився від тривог,

Глибоких травм і неземної люті...

Тут потайки щодня ридає Бог

Над душами, що кригою закуті...

То що ж у цьому світі я роблю?

Ліплю себе?

Ловлю себе?

Шукаю?

Скоріш за все - приречено люблю...

Відмолюю.

Малюю.

Оживляю...

                             Світлана Костюк