«Слава Україні! – Героям Слава!»

Розхожа серед загалу, така, що вже стала крилатою фраза. Серед українців. Серед патріотів. Інколи серед пристосуванців. Інколи ця фраза звучить, коли звертаються до людини, яка має відношення до АТО. «Героям Слава» - прості і в той же час вагомі, зі змістом, слова.

Говорячи їх, пропускаючи через своє нутро, своє серце, свідомість, ми розуміємо, що це не значить – «сказав-забув», а це означає – «сказав-вірю-живу в цьому напрямку». Це не значить, що після натхненого концерту на честь героїв АТО байдуже пройти повз скриньки для пожертв на нужди тих, що зараз на війні, чи «включив бюрократичного дурня», натякаючи на хабар, з масним видом обличчя і змією в серці, замість того, щоб допомогти сім’ї солдата. Це значить – конкретні справи для цих людей, для людей, що стали грудьми (вільно чи не вільно, добровільно чи по мобілізації, але це так!) між нами і війною. Згадаймо теленовини, що подекуди вже стали історією, коли показували російсько-терористичні танки з написами: «На Львов!», «На Киев!». Ви що, думаєте це жарти? Та в цих біснуватих достатньо розуму (чи безумства?), щоб і Канів обернути в руїни, і тому вдячність і повага всім землякам, всім громадянам України, які так чи інакше захищали чи захищають зараз наше спокійне життя від орд проросійських маргіналів – «ватників». Подяка як бійцям Збройних Сил, так і побратимам з «добробатів», як працівникам СБУ чи МВС, так і волонтерам різного ґатунку – починаючи з крупних громадських об’єднань і закінчуючи дитиною, що сидить у матері на руках, а вже протягує гривню до скриньки пожертви. Подяка як капеланам, так і тим людям, які по роду своєї роботи займаються справами, пов’язаними з цією бідою, що є зараз в нашій державі – з війною та її наслідками. «Хто має вуха – хай почує».

Перебуваючи на лікуванні в Головному військовому госпіталі МО України в Києві, я одного разу мав розмову з хірургом і почув від нього таку фразу: «… ми вчимося!» «До чого це сказано?» - можливо хтось запитає. А до того, що війна – це ненормальне суспільне явище і більшість людей не мають досвіду по відношенню до суспільних явищ чи процесів, пов’язаних з цим. Я веду це до того, що держава (а це також люди) вчиться. Я маю на увазі кращу частину людей, це не стосується лицемірів - саботажників, ворогів по-суті. В даному випадку вчиться, як зрозуміти бійця, його нужди, нужди його сім’ї. Як максимально ефективно допомогти даним людям в цей тяжкий для держави, для всіх нас час. Тяжкий економічно - коли декларовані зобов’язання «верхів», не завжди фінансово підкріплюються, і тому у місцевої влади на рівному місці виникають проблеми. Наприклад «згори» спускається якась дуже хороша програма по житлу, чи по землям для пільгових категорій, а кошти «не спускаються». Або наші багатостраждальні депутати не додумали закон, який би довів до толку обіцяне. На словах – дали. На ділі – фікція.

Люди коли приходять по свої права – трижди праві. Але як дати пиріжок з пустої корзини? Цей час тяжкий також в суспільно-політичному сенсі – коли людці, що їдять український хліб, ненавидять Україну і, звісно, її патріотів.

Це тяжкий в правовому розумінні час – коли керівник певної відповідальної служби замість того, щоб допомогти герою чи його сім’ї, знаходить «об’єктивні» причини щоб «відшить» людину, або коли по-суті праві люди не маючи правового розуміння справи, вирішення якої або лежить на поверхні, або безперспективне, під проводом меркантильних новоспечених вождів виходить на протестні акції, які користі їм самим не приносять як важіль впливу на ситуацію, а приносить тим, що керують ними, якісь політичні дивіденти, а країні – дестабілізацію.

Багато суб’єктивних факторів (а об’єктивних, вважаю мінімум) стають на перепоні в напрямку допомоги нашим героям. Дещо – держава робить. За наказом Президента створено Центри допомоги «атовцям» та їх сім’ям, в тому числі в Каневі та Канівському районі. Деяку інформацію щодо роботи в Каневі і хотілось би донести до загалу.

Говоритиму просто, для простих людей. Можливо дещо недосконало, але так як є.

Який стан речей загалом… Основні питання – земля, житло, медицина, зрештою все, що може турбувати людину. Дрібні питання вирішуються індивідуально – пільги, дитячі проблеми та інше. Але поговоримо про більш значні.

Розпочнемо з землі. Я хотів би опустити зараз спірні питання та ті, які не в правовому полі, освітити те, що зараз планується владою реально.

Влада – це вибраті з нас представники, депутати. Як люб’язно надав мені інформацію секретар міської ради Ткаченко Сергій Сергійович – реально місто має кілька ділянок – сім, вісім і то під питанням. Щоб задовольнити нужди більше ста атовців міста ділянками по десять соток – ресурсу немає. «Чия земля – Калитчина!» Чия земля – Литвинецької сільської ради». Зараз ведуться перемовини з районом та селом в плані об’єднання громад, що в свою чергу дало б можливість виділити землі для дороги та для нужд атовців в районі Костянця. На цей рік планується виділення коштів для розробки документації по дорозі, по землях та по внесенню змін в Генплан міста. Зі слів Сергія Сергійовича – все в робочому процесі – сесійні, фінансово-проектні, навіть фактор часу – все рухається в потрібному напрямку.

Але згадаймо початок нашої розмови. Є суб’єктивні, але на жаль, є й об’єктивні причини (як виявляється) на шляху до вирішення проблем, причини, що пояснюють чому не все і не відразу. «Розумний – зрозуміє, дурному – не дивуй!».

Друге питання, на яке хотілось би звернути увагу – житло. В плані квартири чи гуртожиток. Щодо гуртожитку – тим, хто дійсно має потребу, враховуючи те, що він в Каневі один і весь заселений, надається. От щодо квартир… На квартирному обліку атовців стоїть двадцять три чоловіка. Кілька з них вже отримали квартири в Черкасах. Це два інваліди війни та сім’ї загиблих. Мова ведеться про тих, що перебувають на квартирному обліку. Решта, біля двадцяти, один із них інвалід, решта – учасники бойових дій, які стоять на черзі. Що це за черга? Ця черга (пільгова звісно) ще з 80-х років. І там, звісно, пільговики. Інші, не атовці. Але теж мають право стояти в черзі. Теж можна зрозуміти. Це сотні людей! Це черга в нікуди, при розумінні що при наших будівництвах 3-4 квартири на десять років питання не вирішують. Надія на державну допомогу. Ось те, про що ми говорили вище – держава на словах говорить, а на ділі – мінімум. Не все просто. Але щось робиться. Якесь розуміння є. Рух назустріч – безсумнівно.

Хотілось би згадати роль медицини по відношенню до наших героїв. На мою думку, завдячуючи відповідальному підходу до справи таких керівників від медицини, звісно у тісній співпраці з фінвідділом міста, і терпінню та мудрості директора Центральної аптеки Ніколенко Жанни Василівни, відповідальним працівникам ЦРЛ та цього сегменту діяльності, стало можливим поліклініки – Шапошник Вірі Степанівні та Андрон Валентині Рафаілівні, іншим працівникам безкоштовне як амбулаторне, так і стаціонарне лікування воїнів в цей тяжкий, повторюся, для всіх нас час.

Загалом, якщо не заангажовано дивитись на речі, вирішується переважна більшість проблем. Не все просто. Не все просто. Але всі питання вивчаються, інформація подається «нагора», що означає про найвищий контроль даних питань. В прямому і переносному сенсі. В даному розрізі хотілось би відзначити роботу міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Крім своєї основної роботи працівники даного органу займаються сім’ями учасників АТО. Ведеться аналіз потреб, просто проблем та зв’язка даних фактів з відповідними службами для послідуючого їх вирішення. Це – години проникливих бесід з десятками солдат чи їх сімей, години аналізу та кропіткої роботи за комп’ютером, паперової роботи. Це консультації та співпраця з іншими відділами та службами, години терпіння та любові до ближнього. Це моменти, коли ти намагаєшся зрозуміти чужі переживання, потреби і сльози, а на свої не звертаєш уваги, це моменти, коли як  малу дитину, буквально за руку ведеш людину у відповідну службу, щоб полегшити вирішення того чи іншого питання. На мою думку – це момент істини. Сьогодні кожен робить майбутнє. Патріот (як більшість із описаних) – на славу і вдячність, а лицемір і бюрократ – на прокляття і стид. Я вдячний Господу за те, що на моєму шляху кращих людей – більше, і тому закликаю канівчан з розум умінням підходити до процесів, що відбуваються в державі.

Не заангажовано підходити до вивчення будь-яких своїх (чи чужих) проблем, пам’ятаючи, що крім ницих бюрократів є багато чесних людей, жертовних людей, кому ми часто завдячуємо ти, що в нас є, навіть іноді не розуміючи цього. Хотілось би згадати ще раз добрим словом і подякувати за плідну працю не тільки працівникам МЦСССДМ – Журавель Наталії Олексіївні та Яворській Валентині Євгенівні, але й багатьом іншим українкам та українцям, що є бійцями того невидимого (не побоюсь пафосності цих слів) іноді невдячного, але так потрібного фронту, сегменту суспільної діяльності – захисту інтересів воїнів АТО та їх сімей.

 Вовченко О.О., голова Канівського осередку ГО «Побратим – Схід»,

радник міського голови