НЕ СТАЛО ВОЛОДИМИРА ЗАТУЛИВІТРА

В українську літературу Володимир Затуливітер увійшов рвійно і примітно своєю першою поетичною збіркою \"Теорія крила\", передмову до якої написав метр української літературної критики Леонід Новиченко. З приходом у красне письменство Затуливітра утвердилась нова хвиля української поезії, представників якої згодом нарекли вісімдесятниками.

На початку вісімдесятих років минулого століття Володимир Іванович Затуливітер переїздить до Києва, де працював заступником головного редактора видавництва ЦК ЛКСМУ \"Молодь\". Це був найплідніший період у його житті і творчості.

Уже в незалежній Україні в часи, коли через всеохопну обвальну соціально-економічну кризу одне за одним почали \"падати\" підприємства, видавництва, журнали, газети і т.д., - високоосвічений, знаючий, уміючий редактор В.І.Затуливітер став, як і мільйони громадян України, безробітним. Як він жив і за що - знає лише сам Бог. Володимир Іванович нікому не скаржився, допомоги не просив. У його київській квартирі № 93 по вулиці Ризькій, 18 було відрізане світло, і електрична плита, на якій він готував собі їжу, стояла холодною багато років...

Допоміг Володимирові вирватися з лещат голоду і холоду понад рік з чимось тому вірний товариш, художник і архітектор Вадим Бородін: поет переїхав жити у звичайну сільську хату з пічним опаленням у селі Бучак на Канівщині. Місцевість була чудова. З вікна виднівся Дніпро-Славута, до якого було щось зо триста кроків, поруч ліс та поле - віковічні друзі тих, хто вміє думати й страждати. Володимир Іванович багато писав - це була проза. Восени з-під пера майстра випливли сонети.

Надходили новорічно-різдвяні свята. Володимир поприбирав у хаті, на покуті поставив ялинку. А 26 грудня 2002 року поїхав на базар у Канів, де купив трішки продуктів, бо сподівався, що хтось все-таки завітає на гостину, два загальних зошити і чотири кулькові ручки. На жаль, на свята у Володимира Затуливітра не було нікого - гостювали лише вірші.

Приїхавши з Києва аж 17 січня відвідати товариша, Вадим Бородін знайшов його мертвим. Як згодом засвідчили судмедексперти, смерть настала від отруєння чадним газом. У тій же кімнаті біля Володимира помер і вчаділий песик Бін - улюбленець поета. На руці у Володимира Івановича був годинник із календариком, який зупинився 9 січня 2003 року об 11 /а може, і о 23/ годині 20 хвилин. На столі лежала Біблія, відкрита на сторінці Євангелія від Матфея. Володимир читав про Різдво, про зорю, що вела мудреців зі сходу. Ще знайшли два зошити з обгорілими краями повністю списані віршами під назвою “Ненаписані пейзажі”.

Віднині на сільському цвинтарі Бучака з\'явилась могила Поета, якого знали і любили не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу як прекрасного поета і перекладача. Старий парубок, він не залишив дружини та дітей, які б оплакували його.

http://www.okhtyrka.net/content/view/355/106/

Є й інші версії загибелі поета:

http://vsiknygy.net.ua/neformat/699/

Одійшов він – український поет, філософ, характерник – гірко і страшно – січнем 2003 року. В замиканій, з вийнятим вікном, хаті, на долівці, знайшли ми неприродньо викручене, обпалене і знівечене тіло поета. Та й судмедексперти (їх ми з близьким Затуливітровим другом Вадимом Бородіним привезли з Черкас – у Каневі своїх чогось нема), що з ними лаштував поета в останню дорогу, з усіма властивими цим парафіям атрибутами, фахово проказали: не сам; помогли; і дуже. Чорний отруйний погар. Власне класична літературна смерть. Достеменно – «на чорний заказ», що  в Україні, на превеликий сором і біду, стало вже звичним ділом…

P.S.

Перерив увесь інтернет і не знайшов жодного вірша поета. Може хто все ж таки знайде хоч одну збірку чи вірш, щоб почитати цього самобутнього поета?

До речі, вкотре справджуються слова кінорежисера Юрія Ільенка: ми країна, що шанує тільки мертвих. Сьогодні на роковини поета у Бучак приїхали письменники, поети.

Ось так і живемо. Націоналістів \"горластих\" маємо вдосталь. І на цьому сайті також. Того ж Івана Андрійовича на різних громадських зборах тільки і чути. А талановитий поет загинув у злиднях на самоті і ніхто про його існування біля Канева не знав. Хоча це дійсно людина самобутня.

Ось так і шануємо українське тільки на словах.

Господа зі \"Свободи\", що облюбовали цей сайт, ви хоч місцевій бібліотеці передплатіть збірки цього поета, щоб бажаючі змогли почитати.