Російщення України
Дев’ятнадцятий рік існування незалежної Української держави засвідчив: боротьба за утвердження української ідентичності триває. Значна частина суспільства не розуміє значущості повернення українській мові та культурі належного їм статусу. Втім, факт, що в Україні є так багато колісниченків, лук’янченків, самойликів, вітренків, пояснюється тим, що процес нищення українства був тривалим і сильним. Пропонуючи увазі ч…
Етапи маргіналізації української мови та корінного етносу України Москвою
Перепис 1897 року в Російській імперії
Рідною українську мову назвали:
70% жителів Волинської губернії
81% жителів Подільської губернії
79% жителів Київської губернії
69% жителів Херсонської губернії
93% Полтавської губернії
81% Харківської губернії
69% Катеринославської губернії
66% Чернігівської губернії
42% Таврійської губернії
47% Кубанської області
36% Воронезької губернії
Перепис 2001 року в Україні
Рідною українську мову назвали 67,5% населення України, що на 2,8% більше, ніж за даними Всеукраїнського перепису населення 1989 року (64,7%).
29,6% населення вважають рідною російську мову.
У Донецькій області українську мову вважали рідною 24,1% населення, що на 6,5% менше, ніж за даними 1989 року. Російську мову назвали рідною 74,9%.
Порівняно з минулим переписом населення цей показник збільшився на 7,2%.
У Луганській області українську мову вважали рідною 30% населення, що на 4,9% менше, ніж за даними 1989 року. Російську мову назвали рідною 68,8% населення, порівняно з минулим переписом цей показник зріс на 4,9%.
http://www.ut.net.ua/art/167/0/3986/
- Перегляди
- 6114
- Подобається
- 1
- Не подобається
- 2
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 66
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
А чому англійці не репетують про введення другої державної( англійської) в Україні?
Дякувати Богу, здоровий глузд переважає… Але це було за старої влади…
Але мовне питання часто роздмухується то однією, от іншою стороною, і головне - ні ті, ні інші не можуть (чи не хочуть?) дійти спільного рішення.
Насправді - мова є дуже вигідною картою в руках нечистих політиків.
Чимало дослідників життя і творчості поетки не можуть збагнути, як „салонна дама”, що виховувалася в атмосфері російської культури, прийшла до усвідомлення себе українкою. Що більше, національна самоідентифікація переросла у необхідність активного захисту політичних і культурних прав української нації.
Улас Самчук згадує розповідь Олени про цю мить відсікання себе від чужого, хай блискуче осягнутого і культурно зміцнілого в її свідомості масиву російської мовної "присутности" в мисленні й спілкуванні.
"Я не була киянка. І не петроградка, я була петербуржанка. Я там виросла, там вчилася... ну й, розуміється, насичувалася культурою імперії.
І коли я опинилася в такому ультрафранц-йозефському містечку, в якому люди говорили чомусь праслав\'янською мовою, я була приголомшена, що мій батько, відомий і заслужений справжній російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали на Шовгеніва, є не що інше, як ректор школи, яку звуть господарською академією, де викладають "на мові" і де на стінах висять портрети Петлюри. І знаєте, як це сталося, що я з такого гарячого Савла стала не менш гарячим Павлом? З гордості.
Сталося це дуже несподівано і дуже швидко. Це, можливо, була одна секунда... Це було на великому балю в залях Народного дому на Виноградах, що його улаштовував якийсь добродійний комітет російських монархістів під патронатом відомого Карла Крамажа. Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо, хто і невідомо з якого приводу почав говорити про нашу мову за всіма відомими "залізяку на пузяку", "собачій язик", "мордописня"... Всі з того реготалися... А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знаю чому. І я не витримала: "Ви хами! Та собача мова - моя мова!.. Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!"
Я круто повернулася і, не оглядаючись, вийшла! І більше до них не вернулася. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою. На велике здивування усіх моїх знайомих і всієї господарської академії. Батько й мати з цього раділи, а брати оголосили мене "ревіндикованою". А вже раз ставши на цю дорогу, я не залишалася на півдорозі. Я йшла далі і далі... Зустрілася з писаннями Донцова, пізнала Липу, Маланюка, Мосендза".
Це – зразок суспільної поведінки людини, позбавленої комплексів меншовартості й страху. Це те, що зветься справжнім характером.
Це найвеличніший момент земного буття людини - зустріч з Богом! Гонитель християнства перетворюється в проповідника й ревного його захисника.
kalimaha! С чего Вы вдруг взяли, что я не знаю украинского?