Дорога до прощення

Смерть дуже близька до покаяння: саме коли людина потрапляє в епіцентр смерті, вона пізнає Бога, тут вона приносить перше а іноді останнє покаяння. І як розсудливий розбійник, який був розп\'ятий на Голгофі поруч хреста Господнього, в останні хвилини свого життя покаявся. Очевидно, йому стало страшно боляче за власне життя. І він знайшов у собі сили, покаявшись, зустріти розп\'ятого Христа й прийняти в ньому месію. Тому Господь говорить, що \"будуть останні першими, і перші останніми\" (Мф. 20:16).

Загроза смерті змушує людину мобілізувати останні залишки життєвих духовних сил, щоб одержати підйомну силу, духовно змусити себе піднятися із самовідчуження від Бога й прийти в храм. І свідомість кончини, що наближається, змушує цю людину сповнити волю Божу.

Коли ми замислюємося про смерть як таїнство розлуки, ми завжди згадуємо Євангеліє від Луки - подія, яка відбулася в 7 км від Назарета, у місті Наїні в Галілеї. Христос зустрічає похоронний хід. На марах відповідно до старозавітного звичаю несуть спеленатого небіжчика, щоб покласти його в похоронну печеру. І безутішно ридає мати - причому не просто мати, а вдова, яка спочатку втратила чоловіка, а тепер втратила сина. І Христос не може залишитися байдужим: Він бачить сльози матері, Він бачить смерть як розлуку, і Він розплакався. Він Сам як би ввійшов у скорботу матері. Він не виголошує некролога, він не каже слова, якими пізніше утішив Марфу про смерть її брата Лазаря. Коли зустрів її у Витанії, Він сказав: \"Воскресне брат твій\". І Марія відповідає: \"Знаю, що воскресне у воскресіння, в останній день\". А Господь відкриває Себе: \"Я є воскресіння й життя; віруючий у Мене, якщо й умре, оживе\" (Ів. 11:23-25). Цих слів Він не говорить наїнській удові, тому що знає, що невтішно ридає мати, втративши єдиного сина. І Він говорить тільки два слова: \"Не плач\" (Лк. 7:13). Він не каже про загальне воскресіння, про те, що у своїх стражданнях вона наблизилася до Бога, який так само буде страждати на хресті, не говорить теплих втішливих слів. А говорить просто: \"Не плач\", не приліплюйся до цього розпачу, зневіри, нарікань, не заливай слізьми свого покійного сина. І таїнство розлуки перетворюється в таїнство зустрічі. Господь воскрешає хлопчика, сина невтішної вдовиці.

Любов не переможе біль, але переможе смерть.