В преддверии праздника
Накануне праздника Дня учителя вспомнилось свое десятилетнее пребывание в школе. И скорее не собственное пребывание, а учителей, которые чему-то научили.
Прошло много лет, и помнится теперь, наверное, самое главное.
Григорий Маркиянович Кулик – мой первый, но не единственный директор школы. И еще учитель русского языка и литературы. Больше запомнились уроки литературы и его собственные воспоминания о страшной войне. И еще доброта. Человечность.
Его жена - Паша Андроновна, помню ее, воспитательницу в детском саду. Теплота, настоящие материнские чувства и нелюбимые морковные котлеты…
Василий Семенович Бабак. Контрольная работа по физике начиналась с потрясающей цитаты Петра І – «и дабы дурь каждого была видна…», и его жена – Зоя Григорьевна Бабак, учитель, каких мало. Преподавала физику уже в старших классах. И преподавала так, что не знать физику и астрономию было просто не возможно. Но больше всего запомнились ее рассказы о репрессированном отце и непростом детстве…Она, наверное впервые, когда вслух еще никто не говорил об этом, поведала нам ту страшную историю, которой жила страна.
Ворох Нина Федоровна– учитель-математик от Бога. Заработать у нее четверку было престижно. Для этого нужно было работать. Много работать. Запомнился ее математический кружок. Там решали логические задачи и учились думать.
Ольга Валентиновна Коваленко. Её уроки литературы в старших классах всегда превращались в диспуты. Наверное, она первой научила меня думать не по учебнику и, самое главное, не бояться говорить то, что думаешь, а не то, что от тебя ожидают услышать. Спасибо Вам, дорогая!
Підвисоцька Людмила Миколаївна… Відразу починаю писати українською…Пам’ятаю, як у вихідний ввечері ми бігли на дискотеку з приятелькою. Пробігаючи біля двору Підвисоцької, вітались, а вже в понеділок (обов’язково!!!) першими були біля дошки. І відповідали не тільки задане, а ще й на багато додаткових питань з попередніх тем. Мабуть це вона зуміла дисциплінувати мене.
Вера Ивановна Никогда. Ну кто не помнит тех длинных очередей на пересдачу невыученного материала по химии после уроков. Независимо от того отличник ты был или нет. Только теплые воспоминания, несмотря на ее строгость.
Иван Якович Цыба. Военрук. Помню, когда всем классом списали контрольную, на следующий урок писали ту же контрольную, только в противогазах. Да… так не спишешь… И воспринималось это отнюдь не как жестокость. Справедливая расплата за содеянное. И его неповторимый говор – «Если ті війдішь із класса, ті війдішь назавжді».
Он и сам не знает, что первым показал мне возможность расстреливать свои проблемы из автомата. Когда стреляешь, сосредотачиваешься, и решение проблемы приходит само собой. Здорово! И сегодня я очень люблю тир.
Дорогие мои, учителя. Спасибо вам. Долгих лет, вам, здоровья и благополучия!
А тех, кого уже нет, им моя благодарность и память.
Фото з сайту http://kaniv.ucoz.ua/index/0-34
- Перегляди
- 8551
- Подобається
- 15
- Не подобається
- 0
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 78
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
але трохи гумору не завадить
http://x-torrents.org/torrent/591010/bezumnye-prepody-les-profs-2013-hdrip
подивіться в тему))
Любов Сергіївна - історик, разів 2 маму до школи викликала. Вступний іспит до ВУЗу здав на відмінно!
Валентина Тихонівна - англійська мова. Шкільну програму дитині допомагаю без репетиторів!
P.S. З великою повагою, далеко не кращий учень 1 школи...
Дівчата вчились добре і були старанними, але фізкультура їм не йшла. Якось бігли крос навколо школи. Дівчата не встигали, бо через комплекцію їм було важче за інших, задихалися, зупинялися.
Василь Іванович біг слідом з лозиною і підганяв. При цьому вигукував лайки і образи в бік дівчат, їхніх мізків та їхнього жиру. Цитату досі пам\'ятаю, але не писатиму.
Його ключі часто літали по класу, баян часто грав не ті ноти, а його широка душа потребувала добавки.
Хи-хи, ну кто бы мог подумать?))
Пам\'ятаю завмирання всього класу, коли вона, дивлячись через окуляри в журнал, промовляла: "До дошки піде..... До дошки піде....." Це могло тривати кілька довгих хвилин, а після оголошення жертви, весь клас в єдиному пориві полегшено зітхав. А жертва приречено плентала назустріч долі.
А ще Віра Іванівна розповідала про Гайдара, якого вона знала особисто. І тоді її очі спалахували якимось радісно -захопленим вогником. Ще тоді мені здалося це підозрілим.
А Віра Іванівна периесипала уроки віршами, як то "удивительный вопрос, почему я водовоз")
Покойного Михайлевича с его 2 по 2!!!
Только лучшие воспоминания.
И никто не драл в три шкуры с родителей денег на ремонт, а сами родители собирались и ремонтировали класс
ну где то, так середячок))
Завжди заходила в клас /крокувала/ швидкою впевненою ходою і всі відразу замовкали. Розповідала цікаво і артистично, любила зупинитись на пів-фразі і вказати на дрімаючого учня указкою, мовляв, продовдуй думку...
Шикарний був у неї бюст.
Хіба ж такий бюст забудеш у підлітковому віці :-)
А пам*ятаєте яке у неї було прізвисько, з цього приводу?
Валентина Миколаївна, природоведення. Часто доводили до слiз на голому мicцi, тодi нас виганяли з урокiв i ми шлялися мiсцевими ярами.
Ольга Григорiвна, географiя. Нуднi уроки тихим, безбарвним голосом.
Сало Олександр Iванович. Добра людина, найкращi спогади. Був в нього на похоронах.
Любов Сергiївна - вчитель з великої лiтери. На її уроках навiдь мухи не лiтали. Пам\'ятаю, в старших класах задавав незручнi питання про те, чому це в СРСР справжня демократiя, а вибирають з однiєї людини. Якось вона тодi вiдповiла - чи те, що в нас вибирає народ, а в них капiталiсти... Пiсля 1987 року зустрiв її в бiблiотецi - як вона сказала, стара iсторiя закiнчилась, а про нову ще не написали.
Нiкогда Вiра Iванiвна - дякую, боже, що тiльки рiк була у нас класним керiвником.
Про Богдана Iвановича краще за tango не скажеш...)
Нагадайте, будь-ласка, ім\'я носія іншомовного бабінного магнітофона на прізвисько "Шнурок"
WAYBE сможешь уменьшить.Очень хорошо что вспомнили наших учителей,учителей школы № 1.Спасибо tango.
Начальник Уманського управління Державного казначейства Наталя Мельник запевняє, що їхня установа виконала вчасно всі проплати, тож затримка у виплаті зарплат йде на рівні міського бюджету, адже саме з нього фінансують вчителів, — повідомляє «Вечірня Умань».
«У міському бюджеті не вистачає коштів для виплати заробітніх плат. Зараз ми чекаємо на позику від держави. Коли вона буде, ми не знаємо. Але запевняємо, що всі гроші будуть виплачені, правда із затримкою,» — коментує ситуацію Алла Петриченко, начальник фінансового управління Уманської міської ради.
Натепер у відділі освіти проходить планова перевірка працівниками прокуратури. Згідно з законодавством, невиплата зарплат тягне за собою кримінальну відповідальність…
http://progolovne.ck.ua/archives/47005
Я закінчив першу школу у 1963 році. Цього року відзначатимемо з тими, хто ще живий, 50-річчя цієї події. Зустріч призначена на 26 жовтня.
Бабабаки Василь Семенович і Зоя Григорівна були не лише моїми вчителями, а й класними керівниками. Почергово. Зоя Григорівна - основним, а Василь Семенович заміняв її, коли вона була в декретній відпустці і народжувала наймолодшого сина Віталіка.
У Бабаків я був любимчиком. У мене був свій ключ від фізкабінету, доступ до шкільного фотообладнання. Я з 7-го класу до закінчення школи проводив самостійно заняття фотогуртків, в 10-11 класах займалися ми з кількома друзями примітивним радіоконструюванням. Дуже багато пригадалося зараз з пережитого разом - не пересказати тут зараз. Мої батьки дружили з Бабаками, бували у них дома, вони приходили до нас. Зоя Григорівна страшного літнього дня прийшла з мамою з канівської лікарні о 22-й годині повідомити нас з сестрою про смерть мого батька... По закінченню школи я мав труднощі щодо подальшого навчання. Дома залишалися хвора мама і сеста, якій ще 2 роки потрібно було навчатися в школі. Зоя Григорівна агітувала на встцуп до Київського педінституту, але я мріяв про КПІ і відмовився. Тож після школи працював в Каневі. Вже після служби в армії я вчився в політехнікумі зв\'яку та в КПІ. Та всеж завдяки вихованню Бабаків і ще Манзенка Олександра Михейовича я, маючи технічну освіту, 5 років працював вчителем у школі і 12 років викладав у вечірньому технікумі.
В 90-му Зоя Григорівна, зустрічаючи мене, підтримувала морально в нашій рухівській боротьбі з радянською системою і просила берегтися, щоб не повторити долю її батька, репресованого радянським режимом. В наступні роки, на мій подив, вона знову зблизилася з комуністами.
Жаль, але час збіг стрімко, мені довелося проводжати в останню дорогу і Зою Григорівну, і Василя Семеновича... Царство їм Небесне і земля пухом...
Виявляється, на сайті чимало випускників школи №1. Певно, у невимушеній обстановці за пляшкою, було б що разом згадати))).
А що кляті політики з людьми роблять, як накручують один проти одного! Від них, жадібних властолюбивих брехунів все зло!
Сто дідьків у їхні бебехи та печінки!!!
До спогадів, до спогадів тягне.) Розслабтесь.)
О-о! Вашего дерьмового коммента в этой теме еще не было. Гадина прилезла и яду плюнула.
в якій школі ти навчалось..?