На Канівщині сільський стадіон заріс бур’янами

У селі Межиріч Канівського району місцевий стадіон заріс бур’янами. Депутат Черкаської обласної ради Станіслав Луценко пропонував сільському голові надати цю ділянку землі в оренду, щоб облаштувати тут повноцінний стадіон, однак уже два роки це питання залишається невирішеним.

За словами вчителя фізкультури місцевої школи і тренера сільської футбольної команди Михайла Шармара, щоб потренуватися чи зіграти домашній матч із суперниками, сільська футбольна команда “Артанія” мусить їхати за 60 км у село Хутори під Черкасами, де межиріцькі футболісти орендують стадіон за 300 гривень на одну гру.

Вирішити ситуацію із стадіоном спробував депутат Черкаської обласної ради Станіслав Луценко, який узяв під свою опіку місцеву футбольну команду “Артанія” й був напряму зацікавлений, щоб спортсмени мали в Межирічі власний стадіон.

- За перший сезон новостворена “Артанія” зробила неможливе: за підсумками 2012 року команда прославила Межиріч, блискуче зігравши та вийшовши на 3 місце в чемпіонаті Черкаської області серед команд першої ліги, – розповідає Станіслаав Луценко. – На жаль, із стадіоном не так сталося, як гадалося… Я особисто звертався до сільської влади, Межиріцького сільського голови Людмили Птухи, із проханням надати мені в оренду земельну ділянку під стадіон, але папери осіли на чиновницьких столах і питання досі не вирішене.

- Ми планували зробити в селі добротну спортивну базу, – додає тренер Михайло Шармар. – Щоб був стадіон, щоб футболістам було де тренуватись. Зрештою, Межиріцька школа знаходиться за 200 метрів від місця колишнього стадіону. У разі будівництва нового стадіону учні також могли б тут займатися.

Та, на жаль, будівництво нового стадіону в Межирічі затримується. Здавалося б, ситуація цілком зрозуміла: є підприємець, спонсор сільської футбольної команди, шанована і авторитетна людина, депутат облради, який має бажання збудувати в селі стадіон. Для цього він просить надати в оренду земельну ділянку площею близько 2 га. Сільська ж влада з невідомих причин майже два роки гальмує оформлення документів.

- Коли я прийшов сюди вчителювати, – пригадує Михайло Шармар, – а це було в 1979 році, то в школі нараховувалося близько 480 дітей. Нині тут навчається всього 80 учнів. Раніше, бувало, вишикуєш на фізкультурі клас – 38 учнів! А сьогодні постав у шеренгу стільки ж – то вже й півшколи буде. Саме тому стадіон потрібен селу як повітря. Діти повинні займатися спортом, грати у футбол, бігати, змагатися. А у нас – бур’ян вище пояса. Причому мертвий стадіон бовваніє в центрі села поруч із черкаською трасою – і всім, хто проїжджає, видно цей сором.

Євген БРУСЛИНОВСЬКИЙ, “Дніпрова зірка“