Механизм осуществления Голодомора: его организаторы, исполнители и соучастники
В осуществлении украинского Голодомора были задействованы все элементы партийно-советской системы, являвшиеся составляющими тоталитарного партийного государства (Грей-Дорси), или государства-коммуны (С.Кульчицкий). Особенность этого государства заключалась в том, что конституционные органы государственной власти и управления — как в центре, так и на местах — были подчинены Коммунистической партии, которая вскоре после октябрьского переворота 1917 г. практически осталась единственной партией в стране (а в начале 20-х годов — и фактически) и с образованием Союза ССР стала называться Всесоюзной коммунистической партией большевиков — ВКП(б).
Возглавлялась ВКП(б) Политическим бюро, состоявшим из определенного количества партийных лидеров и которому принадлежала реальная власть в СССР. После того как во внутрипартийной борьбе Сталин утвердился в качестве единоличного лидера и присвоил себе диктаторские полномочия, самыми влиятельными членами Политбюро, начиная с 20-х годов, стали его сторонники — Каганович, Молотов, Микоян, Калинин и другие. Принятые Политбюро решения воплощались в законы или постановления конституционных органов власти, а по самым важным вопросам — в совместные постановления ЦК ВКП(б) и СНК СССР. Партийные решения, законы, постановления, другие нормативные акты, принятые в центре, дублировались в Украине соответствующими постановлениями ЦК КП(б)У и СНК УССР.
С конца 20-х годов Союз ССР, который, в соответствии с Конституцией 1924 г., был федеративным государством с довольно широкими полномочиями его субъектов, превратился в сверхцентрализованное партийное тоталитарное государство, управляемое Сталиным и его окружением. Легитимация диктатуры коммунистической верхушки, идеологическим прикрытием для которой служили демагогические лозунги, происходила при помощи нормативных актов союзных и республиканских органов власти. Нередко эти акты имели грифы «совершенно секретно» и не подлежали разглашению. Партийные решения и соответствующие постановления государственных органов по особо важным вопросам принимались Сталиным и его ближайшим окружением без формального обсуждения даже на Политбюро, не фиксировались в формальных документах, но были руководством к действию для всей вертикали партийной диктатуры от «Москвы до самых до окраин».
В планах усмирения Украины и организации Голодомора важная роль отводилась Главному политуправлению УССР, которое с 1922 г. стало называться ВУЧК.
В 30-е годы тандем КП(б)У—ГПУ ни по национальному составу своего руководства, ни по направлению своей деятельности не был украинским, действовал под жестким контролем Кремля и был послушным орудием реализации антиукраинской политики центра.
Главенствующую роль в механизме осуществления Голодомора в Украине играло кремлевское руководство, являвшееся его идеологом, заказчиком и организатором. Исполнителем, соучастником и пособником в осуществлении Голодомора было партийное и советское руководство Украины.
ХХ століття для України стало дуже важким випробуванням. Україна пережила три страшні хвилі голодоморів. Звичайним голодом це назвати аж ніяк не можна було, адже голод ? це стихійне явище, а голодомор ? це свідомі акції організації голоду, ніби як природного явища. Цієї чорної сторінки нашої історії не мало бути взагалі, адже був хліб в достатній кількості, але його відбирали, вивозили. Саме тому ці голодомори були штучні.
Перший голод на Україні розпочався майже одразу після війни, тривав він з 1921 по 1923 рр. Сільське господарство та промисловість були зруйновані, а збір зерна скоротився більш як у 5 разів і причиною цьому була не тільки війна, а політика уряду ? політика "воєнного комунізму". Також досить важливою причиною стала посуха 1921 року, що охопила південь країни, продовження хлібозаготівлі, продрозкладка з її насильним вилученням продовольства у селян. З України лише за 1921 рік біло вивезено 22 млн. т хлібу, та 2 1922 р. ще більше 20 млн. т зерна. За три роки було від 5 до 7 млн. голодуючих, з них померли 1.5-2 млн.
Щоб зламати опір суцільної колективізації, за постановою пленуму ЦК ВКП (б) від 30 січня 1929 року, в Україні було розкуркулено майже 200 тис. селянських господарств, але це не дало наслідків, хлібозаготівельний план зменшувався з кожним роком. Тому уряд, для виконання плану, вирішив перевести Україну на блокадне становище: райони, села, що не виконували план, заносилися на "чорну дошку" ? це прирікало людей на голодну смерть. У селян працівники ДПУ відбирали не тільки залишки зерна, а й інші харчові запаси. От вже і на початку 1933 року практично по всій території України не залишилось жодних запасів. Партія обдирала церкви, ніби на пожертви голодуючим, весь хліб йшов на експорт, але це були засекречені дії уряду, тому голод в Україні замовчувався. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей. Тоді, 7 серпня 1932 року, було видано постанову, названу в народі "законом про п\'ять колосків". Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін не менш як десять років. Гинули люди, вони вимирали сім\'ями, селами. Були зафіксовані страшні випадки людоїдства. Батьки намагаючись врятувати своїх дітей везли їх у міста та залишали в установах, на вулицях, не дивлячись на те, що були захороненні будь-які імміграції. Це був найстрашніший голодомор ХХ століття, справжня національна катастрофа ? геноцид українського народу. Жертвами голодомору 32-33х рр. стали від 3,5 до 9 мільйонів осіб.
Третій голодомор на Україні тривав з 1946 р. по 1947 р. та розпочався він через низку причин, таких як: повоєнна розруха, за роки війни скоротилися посівні площі, зменшилося поголів\'я худоби, не вистачало техніки, робочих рук,відбудова промисловості йшлася за рахунок сільського господарства, нереальні хлібозаготівельні плани, експорт зерна за кордон, посуха на весні, влітку 1946 року,я кА вразила 16 областей України. Відповіддю на звернення про допомогу стали репресивні заходи. Відновили дію закону про "п\'ять колосків", від якого загинули ще тисячі людей. Селяни почали тікати від голодної смерті в міста. Щоб уникнути обезлюднення сел. Каральні органи почали відшукувати та повертати людей до сіл. У той час, як за кордоном ешелонами вивозився хліб, в Україні загинуло близько 1 млн. осіб, майже 3 млн. людей хворіло на дистрофію,анемію, але "в нас голоду немає", так запевняло всіх керівництво. Голод був подоланий лише після жнив 1947 року. Тільки з цього часу розпочалася відбудова села.
Голодомори ХХ-го століття були справжньою катастрофою для українського населення, було однозначним геноцидом нації. Про це свідчить безліч документів та фактів: постанова влади від 22 січня 1932 року "про заборону виїзду селянства за межі села", виселення народу з полтавських регіонів, переведення 400 українських шкіл на російську мову, введені "чорні дошки", припинилася українізація, постанови 1932 року "забирати картоплю у населення", "прекратить постачу товаров в села". Та на кінець, у 2006 році Верховна Рада України ухвалила закон "про геноцид", що остаточно підкреслив факти, які дуже тяжко заперечити.
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 63
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
В осуществлении украинского Голодомора были задействованы все элементы партийно-советской системы, являвшиеся составляющими тоталитарного партийного государства (Грей-Дорси), или государства-коммуны (С.Кульчицкий). Особенность этого государства заключалась в том, что конституционные органы государственной власти и управления — как в центре, так и на местах — были подчинены Коммунистической партии, которая вскоре после октябрьского переворота 1917 г. практически осталась единственной партией в стране (а в начале 20-х годов — и фактически) и с образованием Союза ССР стала называться Всесоюзной коммунистической партией большевиков — ВКП(б).
Возглавлялась ВКП(б) Политическим бюро, состоявшим из определенного количества партийных лидеров и которому принадлежала реальная власть в СССР. После того как во внутрипартийной борьбе Сталин утвердился в качестве единоличного лидера и присвоил себе диктаторские полномочия, самыми влиятельными членами Политбюро, начиная с 20-х годов, стали его сторонники — Каганович, Молотов, Микоян, Калинин и другие. Принятые Политбюро решения воплощались в законы или постановления конституционных органов власти, а по самым важным вопросам — в совместные постановления ЦК ВКП(б) и СНК СССР. Партийные решения, законы, постановления, другие нормативные акты, принятые в центре, дублировались в Украине соответствующими постановлениями ЦК КП(б)У и СНК УССР.
С конца 20-х годов Союз ССР, который, в соответствии с Конституцией 1924 г., был федеративным государством с довольно широкими полномочиями его субъектов, превратился в сверхцентрализованное партийное тоталитарное государство, управляемое Сталиным и его окружением. Легитимация диктатуры коммунистической верхушки, идеологическим прикрытием для которой служили демагогические лозунги, происходила при помощи нормативных актов союзных и республиканских органов власти. Нередко эти акты имели грифы «совершенно секретно» и не подлежали разглашению. Партийные решения и соответствующие постановления государственных органов по особо важным вопросам принимались Сталиным и его ближайшим окружением без формального обсуждения даже на Политбюро, не фиксировались в формальных документах, но были руководством к действию для всей вертикали партийной диктатуры от «Москвы до самых до окраин».
В планах усмирения Украины и организации Голодомора важная роль отводилась Главному политуправлению УССР, которое с 1922 г. стало называться ВУЧК.
В 30-е годы тандем КП(б)У—ГПУ ни по национальному составу своего руководства, ни по направлению своей деятельности не был украинским, действовал под жестким контролем Кремля и был послушным орудием реализации антиукраинской политики центра.
Главенствующую роль в механизме осуществления Голодомора в Украине играло кремлевское руководство, являвшееся его идеологом, заказчиком и организатором. Исполнителем, соучастником и пособником в осуществлении Голодомора было партийное и советское руководство Украины.
Владимир Василенко
Перший голод на Україні розпочався майже одразу після війни, тривав він з 1921 по 1923 рр. Сільське господарство та промисловість були зруйновані, а збір зерна скоротився більш як у 5 разів і причиною цьому була не тільки війна, а політика уряду ? політика "воєнного комунізму". Також досить важливою причиною стала посуха 1921 року, що охопила південь країни, продовження хлібозаготівлі, продрозкладка з її насильним вилученням продовольства у селян. З України лише за 1921 рік біло вивезено 22 млн. т хлібу, та 2 1922 р. ще більше 20 млн. т зерна. За три роки було від 5 до 7 млн. голодуючих, з них померли 1.5-2 млн.
Щоб зламати опір суцільної колективізації, за постановою пленуму ЦК ВКП (б) від 30 січня 1929 року, в Україні було розкуркулено майже 200 тис. селянських господарств, але це не дало наслідків, хлібозаготівельний план зменшувався з кожним роком. Тому уряд, для виконання плану, вирішив перевести Україну на блокадне становище: райони, села, що не виконували план, заносилися на "чорну дошку" ? це прирікало людей на голодну смерть. У селян працівники ДПУ відбирали не тільки залишки зерна, а й інші харчові запаси. От вже і на початку 1933 року практично по всій території України не залишилось жодних запасів. Партія обдирала церкви, ніби на пожертви голодуючим, весь хліб йшов на експорт, але це були засекречені дії уряду, тому голод в Україні замовчувався. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей. Тоді, 7 серпня 1932 року, було видано постанову, названу в народі "законом про п\'ять колосків". Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін не менш як десять років. Гинули люди, вони вимирали сім\'ями, селами. Були зафіксовані страшні випадки людоїдства. Батьки намагаючись врятувати своїх дітей везли їх у міста та залишали в установах, на вулицях, не дивлячись на те, що були захороненні будь-які імміграції. Це був найстрашніший голодомор ХХ століття, справжня національна катастрофа ? геноцид українського народу. Жертвами голодомору 32-33х рр. стали від 3,5 до 9 мільйонів осіб.
Третій голодомор на Україні тривав з 1946 р. по 1947 р. та розпочався він через низку причин, таких як: повоєнна розруха, за роки війни скоротилися посівні площі, зменшилося поголів\'я худоби, не вистачало техніки, робочих рук,відбудова промисловості йшлася за рахунок сільського господарства, нереальні хлібозаготівельні плани, експорт зерна за кордон, посуха на весні, влітку 1946 року,я кА вразила 16 областей України. Відповіддю на звернення про допомогу стали репресивні заходи. Відновили дію закону про "п\'ять колосків", від якого загинули ще тисячі людей. Селяни почали тікати від голодної смерті в міста. Щоб уникнути обезлюднення сел. Каральні органи почали відшукувати та повертати людей до сіл. У той час, як за кордоном ешелонами вивозився хліб, в Україні загинуло близько 1 млн. осіб, майже 3 млн. людей хворіло на дистрофію,анемію, але "в нас голоду немає", так запевняло всіх керівництво. Голод був подоланий лише після жнив 1947 року. Тільки з цього часу розпочалася відбудова села.
Голодомори ХХ-го століття були справжньою катастрофою для українського населення, було однозначним геноцидом нації. Про це свідчить безліч документів та фактів: постанова влади від 22 січня 1932 року "про заборону виїзду селянства за межі села", виселення народу з полтавських регіонів, переведення 400 українських шкіл на російську мову, введені "чорні дошки", припинилася українізація, постанови 1932 року "забирати картоплю у населення", "прекратить постачу товаров в села". Та на кінець, у 2006 році Верховна Рада України ухвалила закон "про геноцид", що остаточно підкреслив факти, які дуже тяжко заперечити.
Крістіна Прошак