Вислови чужинців про українців (до XVIII століття)

Петро І: \"Малороссийский народ и зело умен и лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свечи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства, но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то у него вырастут драконовы зубы\".

5 ст. Прокопій Кесарійський, візантійський історик: \"Ці племена (територія сучасної України) – дуже волелюбні і ніколи не давалися запрягти себе в ярмо. Вони великий нарід, витривалий, пристойний, до чужинців-гостей ставились приїзно і не дозволяли їх кривдити. Полонених не обертали на рабів, як це робили всіінші народи,а пропонували їм або викупитися, або лишитися жити в них як вільні люди. Їхні жінки є чесні аж понад міру\".

Л.Готьє, французський єпископ, приїздив до Києва сватати Ганну Ярославну за Генріха І свідчив: \"Київська держава була могутнішою, щасливішою і культурнішою за Францію\"

1474 р. Амвросій Контаріні, посол Венеційської Республіки: \"Київ переповнений хлібом і всякого роду м\'ясом. Мешканці звичайно проводять час з ранку до третьої години за справами, а потім ідуть до шинків, де залишаються до самої ночі...\" (60, 41).

1524 р. Альберт Кампензе, у листі до папи Климента VІІ пише: \"Московський

князь Іван..., а також його наступник князь Василь...не раз намагалися оволодіти більшою частиною Литви (українські землі в той час входили до Великого Князівства Литовського. – Авт.), себто земель, що лежать поміж Борисфеном (Дніпром)... та Танаїсом (Азовом) і які становили колись державу Росів. Київ – столиця цієї держави, при річці Борисфені є одним із найгарніших міст, незважаючи на те, що був пограбований і спустошений до краю жорстокістю і несамовитістю татар, які ще й тепер, сусідуючи з Литвою, роблять часті напади на землі росів... \".

1549 р. С.Герберштайн дипломат: \"Пишність і справжня велич Києва підтверджується навіть руїнами, що залишились\"

16 ст. S.Starowolski, історик: \"Запорожці мають закони й дисципліну давніх римлян\".

16 ст. О.Pirling: \"Запорожці – лицарі степу, герої в бою, забороло Європи на азійському кордоні\".

1594 р. Еріх Лясота, посол імператора Рудольфа ІІ до Запорожської Січі: \"Запоріжські старшини були люди високоосвітчені, поводились, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими лицарями\".

F.Bodenstedt, німецький перекладач українських народних пісень: \"Нехай запашні українські пісні, моів жалібні вітри, віють на німецькі левади і оповідають, як діти України колись любили і боролись... У ніякій країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почуття в піснях, що їх співає козак на чужині. Яка ніжність вкупі з чоловічою силою пронизує його любовні пісні... Справді, нарід, що міг створити та співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти... Створити такі всебічно досконалі народні пісні міг лише народ надзвичайно високої культури\"... \"Українська пісенна поезія є найвища не тільки серед слов\'ян, а й у світі\"... Важливу роль в українців всюди грає жінка, з її м\'яким, ніжним почуттям, бо в історії України багато схожого з лицарським середньовічним світом\" (60, 215-216).

V.Frantzos, перекладач українських пісень: \"... Українська народна пісня перевершує пісні інших народів своїм поетичним, етичним багатством і глибиною почуття. На українському культурно-багатющому ґрунті виростає й українська література... така багата, така самобутня, самостійна література, якою московська ніколи не була і не є досі... \".

Німецькі композитори Бах, Вебер, Шуберт, Ліст, Моцарт, Бетховен використовували мелодії українських пісень у своїх творах.

A.Briikner, знавець польскої поезії \"ставив українську пісню вище за польську, бо в українських піснях немає нещирості, штучності, що їх досить часто чути в польских піснях\".

L.Niederle, чеський науковець: \"Український фольклор, а надто пісні вражають своєю моральною чистотою, високим ідеалізмом, глибиною думки, духовною красою, що створити їх міг лише народ дуже високої, старої культури, глибокого християнського світогляду\".

М.Якубець, польский літературознавець писав: \"Українські народні пісні правили за зразки деяким польским поетам XVIII ст.\".

М.Грабовскі, польский критик: \"Українська пісня – це одне з найбагатших джерел поезії всього світу\".

А.Міцкевич: \"Україна є невичерпним джерелом ліричної поезії, і українські пісні поширюються по всій Cлов\'янщині\".

1574 р. Ян Красінський, польський історик написав книжку \"Польща\", надруковану в Італії, в якій відзначив: \"Хто опанує українську мову, той здобуде ключ до швидкого вивчення всіх інших слов\'янських мов, бо українській мові властиві найтиповіші риси слов\'янської лінгвістики\".

1584. Гамберіні: \"Серед українських реєстрових козаків є всякого роду: поляки, німці, французи, іспанці, італійці, і всі вони належать до оборонців волі та справедливості\".

1591 р. Д.Флетчер, англійський посол в Московії: \"Черкасці (українці) живуть на південно-західному кордоні Литви, вони дуже гарні собою і шляхетні в поведінці... деякі з них підвладні польським королям і є християнської віри\".

1599 р. Б.Папроцький, польський письменник, у своїй книжці про лицарське виховання в Україні писав: \"Багато чесних, але бідних молодих людей з Русі, Поділля і Польщі їздять туди, щоб навчитися лицарського діла, бо там можна досконало вишколитись у військовій справі і єдності\".

\"Не думайте, що я підлещуюсь до них, просто, я правдиво оцінив їх славні діла, які заслуговують вічної пам\'яті нащадків. Як відважні леви, захищають вони християнство... Тому-то послухайте моєї ради-думки: негоже розумній людині домагатися чужого. Не претендуйте на землі й багатства України\" (60, 61).\"

1650 р. Гійом де Боплан, французький мандрівник та картограф: \"Україна простягається від кордону з Московією до кордону Трансільванії і поділена на кілька провінцій. Українці є розумні, щирі, щедрі і надзвичайно купаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя\"... \"Козаки смерть вважають кращою за рабство і для оборони незалежності часто повстають проти своїх гнобителів-поляків. В україні не минає семи-восьми літ без повстання... Сотня українських козаків у таборі, огороженому возами, не боїться ні тисячі ляхів, ні кількох тисяч татар\".

\"У країні Запорізькій ви знайдете людей, що знають усі ремесла, потрібні для громадського життя... Козаки – великі митці у виготовленні селітри та гарматного пороху. Усі козаки вміють орати, сіяти, жати, косити, пекти хліб, виготовляти страви, варити пиво, мед, винота ін.\" (60, 66).

1651 р. Альберто Віміні, посол Венеціанської республіки у своїй \"Реляції\" писав про Українську Козацьку Республіку: \"Запорожці – люди прості, але мають бистрий розум, який найкраще виявляється у державному управлінні. Найвищим органом козаків є Рада, на якій вони обмірковують свої справи. Підтримують свої погляди без чванства, все маючи на меті зробити найкраще для загального добра... Через те я сказав би, що ця республіка може рівнятись спартанській\"... \"По містах існують керівники, які чинять суд у цивільних справах і накладають легкі карні побори, тому що рішення важливих справ належить гетьманові\".

У протилежність до московитів, кожний козак ходить до Церкви зі своїм молитовником. Вони під всіма оглядами чистіші і охайніші від московитів. Хати гарні, вулиці чисті. У Московії нічого подібного я не бачив\".

\"Я не повірив би..., коли б не переконався на власні очі і не побачив на місці таких величезних і багатих на зерно снопів, яких не матимеш в інших краях при найкращому врожаю... вражає також велике багатство молочних продуктів, м\'яса, риби та ін.\"

\"Козаки – великі митці до дерев\'яних будов і з\'єднують балки зовсім без цвяхів\" (60, 79-80).

1653 р. Бісаччіоні Майоліні, італійський історик, юрист, вчений, вивчав життя і побут українських козаків: \"Це найшляхетніші лицарі і вмілі хлібороби, які уміють також вправно володіти зброєю, вони відчайдушні у боротьбі, їх воля до перемоги нестримна, аж до самопожертви... при цьому тяга до освіти серед цих простих людей дуже розвинена\".

1653. Шевальє, секретар посольства Франції до Польщі, написав \"Розвідку про козаків\": \"Мешканці України, яких сьогодні всі називають козаками і які з гордістю носять це імя, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі й мало дбають про накопичення різного майна, дуже волелюбні і не здатні терпіти ярмо, невтомні, сміливі й хоробрі...\".

1654-1656. Патріарх Макарій подорожував до Московії через Україну: \"В Україні багато високоосвічених людей, по всій козацькій землі ми спостерігали прекрасну рису, що нас надто радувала: всі вони, за малими винятками, навіть більшість їхніх жінок та дочок, уміють читати і знають порядок богослужіння та церковний спів\".

1654-1656. Мандрівник П.Алеппський, писар Антіохійського патріарха Макарія ІІІ: \"Дорога через Україну йшла здебільшого серед численних садків, що їм немає ліку, і ланів всякого збіжжя заввишки людини, неначе те море безкрає, широке та довге\". \"О, яка це благословенна країна! Що за благословенний народ...І яка ж благословенна земля ця козача!...Яка ж там глибока релігійність – ця прикмета шляхетної душі і чистого серця! Щасливі наші очі, що бачили це, наші вуха, що чули виявлену нам тими людьми щиру радість і пошану... Дякую тобі, Боже, що ми знову в країні козаків.

\"Життя в Україні, вільніше, як у Московії, де життя людей зв\'язане, і навіть чужинці, потрапивши туди, почуваються, як у в\'язниці\".

\"В цьому козацькому краю прекрасні будівлі і не лише в великих містах, а й у містечках, козаки дбають про бідних та сиріт, тому багато побудовано для них приміщень, де знедолених добре доглядають... Хто туди заходить, то дає їм милостиню. Все, що ми бачили в козацькому краї, радувало наші серця\".

\"По всій Козацькій землі ми зауважили прекрасну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони неуками тинялися по вулицях... Серед монастирських наставників є люди вчені, правники, промовці, знають логіку і філософію... В Києві серед козацьких малярів є багато майстрів-малярів, винахідливих, що мають великий талант змальовувати людей такими як вони є\". \"В Умані населення одягнене в дуже гарне вбрання\". \"Доньки заможних киян носять на головах кружальця, щось, наче перстень із гарного оксамиту, оздоблені золотом, прикрашені перлами та самоцвітами, щось ніби корона. Доньки бідних роблять собі вінки з різних квіток\" (60, 82-92).

1657. Г.Велінґ, посол Швеції до Б.Хмельницького: \"Козаки домагаються, щоб Ваша Величність признала їм право до своєї стародавньої України...Б.хмельницький був безмірно обурений тим, що московський цар підписав замирення з Польщею без його Б.Хмельницького, згоди...Тому цар через свого посла виправдовувався перед Б.Хмельницьким за польське замирення і обіцяв те замирення відкликати, якщо гетьман його не хоче\".

1661. А.Мейєрберг, посол австрійського цісаря в Москві: \"Україна являє собою добре освоєні регіони з досвідченим селянством. Козаки первісно були селянами-хліборобами, ... але змушені були поселитись на Січі, щоб спільно обороняти свою країну, ... в боях вони сміливі, непохитні... і війною проти Польщі повернули собі незалежність\".

1663. П\'єр Шевальє, французький дипломат і учений: \"Українська мова дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів\".

1668. К.Я.Гільдебрандт, секретар шведського посольства, у своєму звіті писав: \"Подорож через міста і села України була приємною, нас всюди приймали чемно, усім забезпечували, люди тут вихованні і живуть в достатках. Мешканці кожної місцевості приносили нам кури, яйця, білий хліб... сіно для коней\" (60, 94).

1670-1672. У.Вердум, італійський учений, подорожував по Польщі й Україні: \"Найбільше ласкавих слів і приємних тостів зустрічається в Україні, особливо у жінок, причиною цього є українська мова, не така тверда у вимові, як польська\"... \"На селі чоловіки і жінки зимою і літом носять чоботи, зимою носять кожухи, а влітку – тільки сорочки\"... \"Щодо оздоби голови, то вона визначається великою творчістю. Оздоблюють її влітку квітами та зеленими вінцями. Міщани, до того ж, носять ще й черевики, хоч в убранні існує мала різниця між міським і сільським населенням (60, 113).

1684. Патрик Ґордон, шотландець на московській військовій службі (1679-1685). 9 липня 1684 був у Батурині в гостях у гетьмана Самойловича. Писав у своєму щоденнику: \"Прибули солдати (москалі) з Орла. Їх послали без копійки грошей, але з наказом обсадити обидва береги Дніпра, щоб перешкоджати переходові людей до запорізького війська і підвозові туди всяких припасів та не дозволяти запорожцям торгувати на Дніпрі рибою або чим-небудь іншим\" (60, 116).

1685. А.Тайлер видав в Едінбурзі книгу, де писав: \"Україна – це край, населений вільнолюбною нацією козаків... Козаки України дуже люблять свободу і не зносять нічийого ярма\" (60, 117).

1689. М.Вавель, французький вчений та мандрівник: \"Мова, якою розмовляють на Україні, є слов\'янська, відмінна від польської мови, є на цій мові твори св.Єремії та інших отців Церкви. Урядування на Україні дуже добре... Усі державні справи вирішуються в сенаті...\".

1698р. Божо (псевдонім), французький розвідник, перебував на території Польщі та України: \"Кажуть, що українська мова найделікатнішою і наймилішою виявляється в устах жінок...Вона відмінна від польської, хоч належить до одного слов\'янського кореня. Пісні українські вражають красою\".

XVII ст.-Евлія Челебі, турецький мандрівник: \"Українська мова є більш багата та всеохоплююча ніж фарсі, китайська, монгольська та всякі інші\".

До речі його цікавили лайливі слова у різних мовах. В українській мові йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: \"щезни собако\", \"свиня\", \"чорт\" і \"дідько\", тоді як вже в ІІІ тисячолітті в Москві виданий своєрідний довідник \"русского мата\" на сотні сторінок.

17 ст. Жан Бенуа Шерер, французький дипломат в Петербурзі: \"Найсвітлішим часом в історії України є козаччина... Історія України така цікава і повчальна, що її повинен знати всякий освіченний європеєць. Бо коли зусилля цього народу до волі ми не пізнаємо, то не пізнаємо й ідей століття... Самі українці нікому, ніде, нічого не накидають, адже народ цей дуже привітний, одначе сміливий, чесний і любить над усе волю\"... \"Українські козаки воліли невигоди важких походів, аніж спокійне життя рабів... Батьки переказували синам горде почуття незалежности як найдорожчу спадщину, причому клич \"Воля або Смерть\" був їх єдиним заповітом, що переходила від батька до сина, разом з прадідівською зброєю\".

\"Українські козаки були спокійний нарід, вони відповіли на узурпації польских магнатів спочатку пуступками, але згодом, коли помітили, що існує тільки одне бажання – їх роздушити, нема нічого дивного, що вони взялись за шаблі, щоб скинути тяжке ярмо\".

\"Україна – це надзвичайно багата країна, наділена усіма скарбами природи... Українці – це високорослі, сильні люди, привітливі і гостинні, ніколи нікому не нав\'язуються, але і не терплять обмеження своєї особистої свободи\" (60, 168-169).

1704. Жан Валюза французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: \"Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними...Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки... Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших\".

1710. Ю.Юст, данський посол, дивувався, що \"...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною\", і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок...Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду кам, не платячи жодних податків, крім невеликого догетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом...В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині\".

1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: \"У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще\".

\"Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки\".

1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).

1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: \"Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, \"жила довго добром і молоком\". Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом\" (60, 141).

1729. Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду пише: \"Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності...козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу\".

1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: \"Жителі України хочуть бути вільним народом, не під\'яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами\"

 Джерело: Ідею нації не зламати!