ТАРАСА ШЕВЧЕНКО ЗАПИСАЛИ В ПРОПАГАНДИСТЫ РУССКОГО ЯЗЫКА
В последнее время в Полтаве на различных рекламных носителях появились новые плакаты
В стиле культового «А ты записался добровольцем в Красную Армию?» на нас смотрит Тарас Шевченко. Классик проницательно и сурово вопрошает: «Чи твої діти говорять моєю мовою?». Нехитрый замысел авторов понятен. Однако, зная достоверные факты из биографии Кобзаря, автор этих строк пришел, на первый взгляд, к парадоксальному выводу. А именно к тому, что Тарас Шевченко, на украинском языке пропагандирует язык русский. Почему?
Да, знаменитый и знакомый со школьной скамьи «Кобзарь» Тарас Григорьевич написал на украинском. Вернее даже на таком украинском, который нынешние филологи презрительно назвали бы «суржиком».
Содержавшиеся в шевченковских рукописях слова «осень», «камень», «семья», «всего», «чернило», «явор», «царь», «Киев», «Польша» и другие при публикации заменялись на «осінь», «камінь», «сім`я», «всього», «чорнило», «явір», «цар», «Київ», «Польща» и т.д. Буква «с» в приставках заменялась на «з». И даже слово «кобзарь», которое Тарас Григорьевич писал с мягким знаком, поменяли на «кобзар».
Подвергалось «коррекции» и правописание. Поэт не знал букв «ї», «є», тем более «ґ», апострофов и использовал русский алфавит (с «ы», «э», «ъ»), который был для него родным. (Желающим удостовериться в этом — можно порекомендовать обратиться хотя бы к пятитомному изданию «Творів» Шевченко (К.,1970-1971), где в качестве иллюстраций помещены фотокопии некоторых автографов Тараса Григорьевича).
Однако дело даже не в этом. Можно признать и этот первоначальный язык сугубо украинским. Таким, каким мы знаем его сейчас. Однако даже при этом, если положить в две стопки написанное Шевченко на украинском и на русском, то «украинская» стопка окажется значительно скромнее в сравнении с «русской». Потому что вся художественная проза Шевченко — на русском. Даже знаменитая пьеса из истории запорожского казачества «Назар Стодоля» первоначально была написана на русском языке и лишь потом переведена на украинский. Письма он тоже писал на обоих языках — в зависимости от адресата. Как же определить, какой язык Кобзарь считал своим?
Принято считать, что родной язык тот, на котором ты думаешь. На каком же думал Кобзарь? Чтобы ответить на этот вопрос нужно только заглянуть в дневники Шевченко, которые он писал не для посторонних глаз. А написаны они на русском языке. Как же это понимать? Дело в том, что выходец из народа Тарас Шевченко, всё же ощущал себя причастным к определенным культурным слоям общества. Об этом пишет известный украинский историк и первый президент независимой Украины М.Грушевский: «Уже с половины XVIII века начало складываться желание свежеиспеченного шляхетства придать себе благородный лоск, подчеркнуть свое отличие от серой казацкой массы... А так как из чужих культур у украинской интеллигенции было более всего разных связей с культурою великорусскою, то в конце концов она подпадает весьма сильному влиянию этой последней и постепенно русеет...» Теперь «на народный язык смотрят несерьезно, он представляется просвещенным украинцам провинциализмом, не имеющим никакой будущности». Стоит ли теперь удивляться, что свои сокровенные мысли Тарас Шевченко писал, как он сам себе это понимал, на языке сословия просвещенного.
А последний язык, зачастую, становится литературным. Впрочем, этот процесс естественный и грубое и искусственное вмешательство губительно для литературного языка. Для его развития нужны естественная среда народного языка, которая питает верхние этажи литературного, и благоприятные условия государства. Безусловно, сейчас для литературного украинского языка созданы самые благоприятные условия. Однако есть ли первейшим и необходимым условием для его развития — отказ от русского? Как показывает мировая история, отказ всегда губительнее, чем приятие какого-либо языка, тем более близкого. Например, пражский еврей Франц Кафка создал свои шедевры на немецком. Бельгийские поэты писали на французском. Да и сама русская литература оказалась под влиянием французской культуры и французского языка. И хотя классик русской литературы Александр Пушкин высмеял в «Евгении Онегине» чрезмерное увлечение французским языком, однако он никогда не призывал отказаться от него совсем.
Вот и получается, что Тарас Шевченко, руками современных политиков, превращен в некоего языкового цербера, которого спускают на «политически неподкованных» родителей и «неправильно говорящих» детей. Поможет ли это нам не только избавиться от бедности и бесправия, но и обогатить украинскую культуру? Культуру людей просвещенных и современных? Определенно, что нет.
Ведь не нужно забывать о том, что политики приходят и уходят. Лишь немногие из них могут занять своё место в истории (и то сомнительное). А непреходяща и вечна лишь культура, на каком бы языке она не была выражена. Об этом и помним.
Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»
- Перегляди
- 12091
- Подобається
- 4
- Не подобається
- 2
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 44
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Хоча, для за критеріями прихильників тягнибока та фаріон Шевченко не був справжнім патріотом, адже він листувався російською і головне, вів щоденника (а значить і думав)російською мовою. Як же міг український геній опуститись до такого неподобства?
Та ще й присвячував твори батькові російських письменників та громадських діячів.
А эта цитата:
"на народный язык смотрят несерьезно, он представляется просвещенным украинцам провинциализмом, не имеющим никакой будущности"-вообще истинная правда - была в Киеве еще буквально четверть века назад, т.к. НАСТОЯЩИЕ, КОРЕННЫЕ Киевляне разговаривали ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО на русском языке, а украинский был (тут когда-то поднимали тему когутизма в городах) языком сельских когутов. Сорри может кого оскорбил, НО ЭТО ПРАВДА.
А вот потом за счет массовой покупки квартир для своих дитлахив в столице сельскими жителями не только столичной области, а и далекой и ужасной Галичины началась экспансия в Киев провинциальных янычар.
Хотя еще раз пишу, я к украинскому языку отношусь вполне нормально, свободно на нем пишу, а разговариваю с легким суржиком.
Вот такая моя история!!!
хто наступний?
* 1627 рік. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так, у Москві спалено \'Учительное євангеліє\' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та \'Катехизис\' Лаврентія Зизанія Тустановського.
* 1669 рік. Після Люблінської унії – гоніння на українські книги, надруковані на польській території,
* 1672 рік. Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю.
* 1677 рік. Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.
* 1689 рік. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том \'Четьї-мінеї\' Дмитра Ростовського.
* 1690 рік. Московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а І том книги \'Четьї-мінеї\' Данила Заточника звелено спалити.
* 1693 рік. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
* 1709 рік. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковно-слов\'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
* 1720 рік. Указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, в Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було.
* 20 грудня 1720 року. Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб – во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные.
1721 рік. Наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у синодальну контору для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.
* 1724 рік. Друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з великоросійськими. На таку ж суму і за таку ж \'провину\' оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
* 1726 рік. Київський митрополит Іосиф Кроковський склав акафіст святій Варварі. Москва дозволила Лаврі друк, але з умовою його перекладу на російську мову ("на великороссійское нарЂчіе"). У серпні 1726 р. розпорядження Синоду про заборону друкувати будь-яку книжку, яка раніше не друкувалася санкт-петербурзькою або московською синодальною друкарнями. Знову наказано, щоб правопис і наголоси точно повторювали московські.
* 1729 рік. Наказ Петра І про переписування в Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.
1740 рік. Російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України. Переписи 1740 – 1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.
* 1748 рік. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
* 1750 рік. Після скасування Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ у
* 1750 рік. Після скасування Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви, опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
* 1755 рік. Синод наказав Києво-Печерській лаврі перекласти на російську мову \'Четьї-мінеї\' св. Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.
* 1763 рік. Указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
* 1764 рік. Скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним – ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
* 1765 рік. Ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
* 1766 рік. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні
1769 рік. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
* 1782 рік. Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
* 1784 рік. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
* 1785 рік. Наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
* 1786 рік. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академіі негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
1789 рік. У Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано Порівняльний словник усіх мов, у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
* 1811 рік. Закриття Києво-Могилянської академії.
* 1847 рік. Розгром Кирило-Мефодіївського братства.
* 1853 рік. Покалічено видання Літопису Грабянки.
* 1862 рік. Позакривано українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу Основа.
* 1863 рік. Валуєвський циркуляр: \'Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє – ворог Росії\'.
1864 рік. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Хе*рсонської та Чернігівської губерній.
* 1869 рік. За законом, чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.
* 1876 рік. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Невипадково хор М.Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню Дощик французькою мовою.
* 1881 рік. Закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
* 1887 рік. Рукопис граматики української мови цензор повернув, не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.
* 1888 рік. Указ Олександра ІІІ \'Про заборону вживания в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами\'.
* 1889 рік. У Києві, на археологічному з\'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
* 1892 рік. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
* 1894 рік. Заборона ввезення українських книг з-за кордону.
* 1895 рік. Заборона української читанки та українських книг для дітей.
* 1903 рік. На відкритті пам\'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
* 1905 рік. Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
* 1906 і 1907 рік. Закриття Просвіти в Одесі та Миколаєві.
* 1908 рік. Указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
* 1910 рік. Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
* 1914 рік. Указ Миколи І про заборону української преси.
* 1919 рік. Після завоювання України більшовиками – знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень – триста тисяч.
* 1921-1923 роки. Голод в Україні.
* 1922 рік. Ліквідація Просвіт на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців.
* 1929 рік. Арешт українських науковців та духовенства – заміщення їх російськомовними.
* 1932 рік. Спланована та здійснена за підтримкою, чи пак з мовчазної згоди \'світового співтовариства\', акція ліквідації українського народу. В Україні, яка володіє 40 % світового чорнозему, умертвлено голодом до 12 мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення. У містах введено карткову систему та паспорти.
* 1933 рік. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.
* 1938 рік. Постанова ЦК КП (б) про обов\'язкове вивчення в школах республіки російської мови.
* 1939 рік. Після "визволення" Західної України – закриття частини українських і відкриття російських шкіл.
* 1940 рік. Депортація населення Галичини у Сибір.
* 1946 рік. Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, наближеного до російського. Голод в Україні.
1947 рік. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Знов депортація в Сибір населення Західної України. План вивезення українців у Сибір зірвався через нестачу вагонів.
* 1949 рік. Заборона повертатися в Україну тим робітникам, котрі були вивезені під час війни разом зі своїми заводами. Для відбудови промисловості в Україні присилали росіян. З КП (б) У виключено за націоналізм 3 % комуністів на XVI з\'їзді партії. На цілину – в Казахстан та Сибір – вивезено 100 тисяч українських юнаків та дівчат.
* 1958 рік. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17 вересня 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову.
* 1961 рік. ХХІІ з\'їзд КПРС – нова програма партії про злиття націй в єдиний радянський, тобто російський, народ.
* 1947 рік. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Знов депортація в Сибір населення Західної України. План вивезення українців у Сибір зірвався через нестачу вагонів.
* 1949 рік. Заборона повертатися в Україну тим робітникам, котрі були вивезені під час війни разом зі своїми заводами. Для відбудови промисловості в Україні присилали росіян. З КП (б) У виключено за націоналізм 3 % комуністів на XVI з\'їзді партії. На цілину – в Казахстан та Сибір – вивезено 100 тисяч українських юнаків та дівчат.
* 1958 рік. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17 вересня 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову.
* 1961 рік. ХХІІ з\'їзд КПРС – нова програма партії про злиття націй в єдиний радянський, тобто російський, народ.
1979 рік. Ташкентська конференція – Російська мова – мова дружби народів.
* 1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу Про поліпшення вивчення росіиської мови у школах республік. Доплата за російську мову викладання 15 % та поділ класів.
* 1989 рік. Постанова ЦК КПРС Про єдину офіційну загальнодержавну мову в Радянському Союзі (російську). Те ж у проекті Конституції М.Горбачова.
* 1990 рік. Верховна Рада Радянського Союзу. Закон про мови народів Радянського Союзу закріплює за російською мовою статус офіційної на всій території Радянського Союзу.
* 1994 рік. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній Україні.
І як це він досі читачів на свободівський сайт не направив? Там стяття, де Шевченко картає себе за твори написані москальською мовою. Ну не такий досконалий Шевченко, як та сама фаріон, що поробиш...
І ще. Якби Україна була незалежною з князівських часів, то напевне у світі українська мова була би на рівні світової! І про руський язик чи хто й згадував би! Ось такі то кепські у вас, товарісчі українофоби, справи!
Шевченко писав свої прозові твори російською тому, що іншою мовою в тодішній імперії його б не надрукували. І якщо у 1830-х роках ще існував дозвіл на друкування "малоросійських" віршів, що й посприяло виданню скороченого цензурою на 70% "Кобзаря", то вже після 1863 року (після "Валуєвського циркуляру") заборонено було в Росії друкувати і вірші українською мовою.
Для українців питання мови є дуже болючим і принциповим. Ми - одна із націй, які планомірно і ретельно позбавлялися власної мови. А мова є ознакою нації. Якщо знищити українську мову, зникнуть і українці, бо мова це не тільки ознака, але ще й певний спосіб мислення.
Я говорю про історичну правду. І свій щоденник та переписку Т. Г. Шевченко писав не для друку.
З вами, хлопці, майже весело, та мені час. На зв\'язку буду дня через 3
Я вже говорив що мені сподобадась відповідь одного українця на питання українофоба: Почему же вы украинцы пишете на русском?
Выдповідь була хоч і груба але точна:"через те що якщо вас послати в дупу то ви не будете знати куди йти."
Думаю що Шевченко думав так же само.
Иіставу "Тевье Тевель" за участю Богдана Ступки можна було дивитись без кінця.
А в целом язык Шевченка - мое почтение - легко и приятно читать!!!
Вот не надо меня лечить. Я в Киеве с рождения. Украинский язык никогда не был приоритетным и уважаемым в столице. И ЭТО ФАКТ. Потепление в этом вопросе наступило после развала и вышеописаного мною нашествия.
я такое не говорил! независимость - это хорошо, если это не обман!
мои все посты это сарказм любителям ныть и рассказывать как было плохо в совке!
Так може писати і думати тільки ворог України, яким без сумніву є Влад01!!!
Все равно что общение с глухонемым. Развивать это направление более не хочется.
И не думаю что украинский язык это язык кугутов. Кстати а ты знаешь значение слова кугут?
"Шевченко умів і міг би преспокійно писати портрети, заробляти на життя, вписуючись у петербурзький контекст тогочасної інтелігенції – так званої "інтелектуальної сметанки". Однак йому вдалося почути голос Господа. Коли він пішов у світ зі своїм "Кобзарем" – на нього реагували так, як зараз реагують на нас із вами всілякі колєсніченки, ківалови, германи. Це ті істоти, які є на нашій території і будуть доти, доки ми не навчимося давати їм агресивної відсічі – інтелектуальної, пристрасної, одержимої. Шевченко очолив національно-визвольний рух. Бо лише той, хто обирає життєвий шлях за покликом своєї совісти і переконань, насправді очолює цей світ". На цьому під час зустрічі з громадою Івано-Франківська наголосила відомий мовознавець, народний депутат України свободівка Ірина Фаріон.
"Нема зараз Шевченкового тіла, але донині живе і об\'єднує нас не просто його слово, а його дух, його політична поезія. Це перший політичний поет в історії української літератури. Українці спершу мали розсміятися "Енеїдою" Котляревського, розплакатися "Марусею" Квітки-Основ\'яненка, а тоді громогласно і гордо, з висоти національної, людської гідности заявити про себе "Кобзарем" Шевченка. Він – перший поет-націоналіст в українській літературі, українській культурі, українському осмисленні. Це перший український поет-політик", – зазначила Ірина Фаріон.
"Шевченко і Гоголь – це люди однієї епохи. Але ж який діаметрально протилежний шлях вони обрали! На Черкащині ще досі росте дуб, коло якого Шевченко любив сидіти. Зараз його скували ланцюгами, аби не розсипався, але він і донині плодородить. Натомість поруч було дерево, посаджене Гоголем – воно вже всохло. Ось вам приклад дороги прямостояння, протистояння і приклад дороги пристосування. Ще в IV столітті говорили: "Страх – це ознака рабства!" Якщо зможемо побороти страх, то зможемо звільнитися. Шевченко також закликає: "На москалів не зважайте! Нехай вони пишуть по-своєму, а ми – по-своєму. Бо в їх народ і слово, і в нас народ і слово".
Шевченко є лікарем української душі, його ліки однаково актуальні й нині. Тож прийдіть нині додому і під світлом лампи прочитайте "Кобзар". Починайте не з самого початку, а починайте з кінця. Бо початок – це Шевченко-романтик, а кінець – це Шевченко-націоналіст, поет-політик, це крик душі", – закликала Ірина Фаріон.
Сам бы объяснил возможно не точно т.к. уверен в том, что значение его жадный провинциал. НО непризнанная наука говорит по другому, а именно
к?гут, вероятно, от от к?гут \'петух\', фонетического варианта к?гут (при этом мотивация не ясна), который, в свою очередь, является фонетическим видоизменением праслав. *kokotъ \'петух\'.
В 11-томном словаре украинского литературного языка есть только к?г?т (статья повторяет словарь Б.Гринченко).
Слово куг?т зафиксировано в "Большом словаре русского жаргона" В.М.Мокиенко и Т.Г.Никитиной (2000), оттуда же оно перекочёвывает в словарь украинского жаргона Л.Ставицкой (2005) со значениями: 1) крестьянин, 2) провинциал, 3) жадный богатый человек. Есть это слово (в первом из значений) в словаре О.Б.Хоменко "Язык блатных, язык мафиози" (Киев, 1997).
Е-мае!!! Нашли кого цитировать. Сумасшедшую старуху.
Ірина Фаріон, цитата: «..українці спершу мали розсміятися "Енеїдою" Котляревського, розплакатися "Марусею" Квітки-Основ\'яненка, а тоді громогласно і гордо, з висоти національної, людської гідности заявити про себе "Кобзарем" Шевченка. Він – перший поет-націоналіст в українській літературі, українській культурі, українському осмисленні. Це перший український поет-політик ».....
Скорее всего вы правы.
Вот пример ее ненависти и злобы, цитата:
"...українці, які вказали, що їхня рідна мова - російська, тобто мова окупантів. Це свідчить про страшну мутацію їхньої свідомості. Це українці-дегенерати. Тих, хто не знає української мови, посадять обов\'язково"
http://news.tochka.net/ua/45974-farion-sobiraetsya-sazhat-russkoyazychnykh-v-tyurmy/
И почитайте комменты к статье. Сайт кстати не провластный.
Микито, рідний брате! Минуло вже більш як півтора року, а я до тебе не написав ні півсловечка. … Живо й просто вилита стареча мова.
22 квітня 1857. Новопетровське укріплення
І Коллара читаете
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка ,
І в слов’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слов’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дасть бі…
(т.г.шевченко. і мертвим і живим і ненародженим)
Ми не знаєм".
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи! моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав’яне".
"Слав’яне! Слав’яне!"
Славних прадідів великих
Правнукі погані!