Реставрація ідола.
'' В. Ленін — Український провідник'' ?
Ярким прикладом досконалої організації є бджолина сім'я. Це плем'я само для себе плекає (культивує) провідника-матку, тоді коли вона ще в повиточку. Бджоли її отеплюють, живлять добірними харчами, обороняють від напасливих претендентів на ''престол''. Вони знешкоджують суперників провідника.
Якби й нам взяти з колиски добірне немовля і виховати з нього провідника: дати йому вольові манери, володарські навики, непідкупність; навчити таїнам дипломатії, вселити йому віру, що провідник при жодних обставинах не тікає з поля бою, не зрікається духовної цілеспрямованості.
Вороги України нічого в світі так не бояться, як виникнення між українцями культу провідника. Вони, як державні люди, добре знають, що культ рідного провідника — шлях до рідної волі. Вони (вороги) витрачають великі скарби, щоб кожний український провідник був між українцями неавторитетним, спровокованим, обмовленим.
Чи був В.Ленін виплеканою українським народом особистістю в українські провідники? Ні ! В Україні він не був жодного разу !
То чий же В.Ленін провідник ?
6 квітня 2009 року на позачерговій сесії міськвиконкому драдцятивосьмома голосами було прийняте рішення про реставрацію пам'ятника В. Леніну.
Невже в Каневі збираються побудувати комунізм?
- Перегляди
- 9377
- Подобається
- 0
- Не подобається
- 0
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 57
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
я был и в палаточном городке и фоткал. нет совсем не за деньги. этих людей просто использовали. А когда использовали и властьимущие пришли к власти - их просто забыли. зачем им тогда уже нужны были простые люди?
такие уж мы наивные. но говорить что на Майдане стояли только за деньги - далеко не правда. я ж близко там был.
Я не був в житті пасивним. А якщо займаєш активну позицію, то обов’язково наробиш не лише доброго, а й дурниць. Але з позиції життєвого досвіду радив би кожному як найчастіше критично дивитися в першу чергу на себе: на свої думки, переконання та дії. Тоді вдається робити правильні висновки з власних дурниць, ставати мудрішими, робити більше потрібного собі й суспільству, ніж шкідливого. Всі вчимося на власних помилках, хто це засвоїв – це вже успіх. Наступний крок – вчитися на чужих помилках, щоб не повторювати їх.
Старше покоління, від якого до молодшого я не відпав, а знаходжусь між ними (народився в рік Перемоги – у 1945 році) має таку трагедію, як ортодоксальність мислення. Виховала в них злочинна система віру в догми. Мені вдалося з великою біллю в серці позбутися догм старого в своїй свідомості. Іншим – старшим за мене і моїм ровесникам, молодшим за нас, поки що не всім це вдається зробити. Це закономірно, в один день свідомість суспільства не міняється. Але це шкодить їм, і викликає до них жаль і необхідність обережного ставлення в зв’язку з потребою зламу збудованої ними тоталітарної держави. Я вірю в молодь. Тому сподіваюся, що чим далі в історичному періоді будемо жити після краху комуністичної системи, тим легше буде бороти породжені нею негативні наслідки (в першу чергу – в свідомості людській). Багато вад, що притаманні сьогоднішньому перехідному суспільству ми маємо, як наслідок конаючої ідеології і її устоїв. Тоді людину з колиски водили за ручку в ясла, дитсадочок, силували вчитися (не хочеш – прикріпляли відмінника для допомоги), обов’язково влаштовували працювати (не працюєш без причини 3 місяці – тебе засудять до примусових робіт!). Таким чином людині все «давали», навіть те, що від природи вона повинна сама усвідомлювати, здобувати і шукати для себе місця в житті, для застосування своїх сил і здібностей.
Звичайно, бідою сьогоднішнього дня є відсутність сприйнятої суспільством (переважною його частиною, а не окремими групами чи партіями) ідеї і образу того суспільства, до якого нам слід прийти, щоб потім вдосконалювати вже його.
Твої ж думки: «сначала дать этому обнищавшему народу хотя бы более-менее нормальные зарплаты и пенсии, а потом уж выносить и такие на обсуждение и такие спорные вопросы? Уверен, что если бы в обществе не было таких диких дискриминаций по зароботным платам и пенсиям, то вопрос переноски идола так гаряче в обществе не обсуждался. Ветераны нищие сегодня, многие живут без детей и дома у каждого из них плохо пахнет - они брошены на произвол. Что дала нынешняя власть им? Нищету. И теперь у них розозленных эта дикая власть пыается отобрать чуть ли не священное, за что они воевали - их идола Ленина.» свідчать, що стара система ще має вплив на твою свідомість.
Подумай, хто це все, про що ти кажеш, має народу дати? Якщо народ – дійсно народ, а не «поселення рабів», хіба він це собі сам не створить, не побудує, не візьме? Хто ж йому дасть? Влада? Так це його влада! Не його ця влада? То чого вона керує народом? Чому народ не обере собі свою владу, яка дбатиме про нього?
Демократичного суспільства ми ще не маємо. Неможливо його отримати в один день в наслідок дії відомого закону природи – закону інерції. Але процес побудови його у нас занадто затягнувся. Причини – значний супротив сил, реакційних до цього процесу, не готовність суспільної свідомості до активізації необхідної роботи. Тобто, відсутність достатньої волі і рішучості в досягненні цілей.
В якому ж ми живемо сьогодні суспільстві? На думку окремих аналітиків, яку особисто я поділяю, сьогодні на зміну колишньому тоталітарному режиму, який управлявся моно партією КПРС, ми отримали авторитарний режим. Він управляється кланами – в значній мірі через штучно створені партії, які по суті сповідують ліберальну ідеологію.
Особливо впадати в розпач від цього не слід. Перехід від тоталітарного режиму до демократичного так класично і має відбутися – через проміжний авторитарний режим. Не готове вчорашнє суспільство, що жило за тоталітарними правилами, зажити наступного дня за принципами демократії. Але, маючи волю до демократії, суспільство має об’єднатися в патріотичну організацію (чи блок, фронт патріотичних організацій), яка не лукавитиме з народними інтересами і інтересами нації, а насправді їх захищатиме. Створивши таку політичну силу, народ має висунути її лідера, обравши його наступним Президентом по Конституції, яка забезпечує сильну президентську владу, тобто Конституції президентської, а не парламентської форми правління. Через такий автократичний режим з управлінням патріотичною політичною силою і президентом – лідером Нації можна побудувати справжню демократію. Роль такої патріотичної сили в суспільствах, які мають успіхи в будівництві демократичних держав, відіграють націоналістичні, а не ліберальні чи демократичні організації. Але, знову ж таки, справжні, а не лукаві, і сильні, які знайшли підтримку більшості громадян в державі. Коли матимемо таку силу (а щоб мати, треба всім докладати до цього зусиль, не чекаючи, що це нам хтось дасть), тоді будівництво демократії у нас матиме значніші, ніж спостерігаємо сьогодні, успіхи.