Інопланетне вторгнення. Радянізація Західної України
Радянізація Західної України у 1939–1941 роках стала тріумфом більшовицької варварської дикості над культурнішим «визволеним» населенням.
У 1939–1941 роках повсякденне життя західноукраїнських земель зазнало різких змін під впливом радянізації та насадження примітивнішої цивілізаційної культури «визволителів».
Більшовицька навала
Сам вигляд солдатів та офіцерів «непереможної і легендарної» справляв незабутнє враження. «Перші радянські підрозділи, які займали Львів, мали незвично поганий вигляд: червоноармійці були голодні, обідрані, замурзані, брудні, вихудлі, одягнуті в погану уніформу та погано озброєні», – пригадував мешканець столиці Галичини. Фантастичні розповіді комуністичних політпрацівників під час зустрічей із населенням про принади життя в Радянському Союзі й загалом недолугість агітації подекуди викликали насмішки серед місцевих селян та міщан. Зовнішній вигляд і поведінка новоприбульців були яскравою протилежністю до слоганів комуністичної пропаганди про щасливе й радісне життя в Країні Рад.
Услід за радянським військом на новоприєднані території прийшли армія чиновників та апарат НКВД. Західно-українські землі, що були одними з найменш розвинених, найбідніших регіонів Другої Речі Посполитої, в умовах «золотого вересня» виявилися справжнім ельдорадо для більшовиків. Під час перебування в містах Галичини й Волині ті намагались оперативно покращити свій злиденний матеріальний стан, розпочавши «штурм» місцевих крамниць.
Щоб полегшити це завдання, одним із перших розпоряджень нової влади стало запровадження курсу карбованця на рівні з польським злотим, який до початку війни був учетверо нижчим. Це дало змогу здійснити «легалізований грабіж» «звільнених» територій. Насамперед за низькими цінами скуповували одяг, взуття, інші товари мануфактури, папір, годинники, каву, шоколад, солодощі та ще низку дефіцитних в умовах «соціалістичного раю» продуктів широкого вжитку. Навантажені товарами транспорти із захоплених, конфіскованих та націоналізованих підприємств, складів і торгових точок масово виїжджали на схід. Водночас звідти привозили нафту, сірники, махорку й сіль. За кілька тижнів полиці в магазинах міст Західної України спорожніли. Бракувало всього – від одягу та взуття до паперу й засобів для гоління.
З огляду на ненаситний попит прибульців зі сходу, радянська влада намагалася якимось чином проконтролювати цей товарообіг. Зокрема, 1940 року в містах Галичини та Волині постала мережа державних комісійних магазинів, які за заниженими цінами скуповували в населення предмети одягу, взуття й побуту (друкарські та швейні машинки, меблі, патефони, ба навіть старі калоші й патефонні платівки).
Культурно незаймані
Українців та поляків шокували вкрай низький рівень освіченості й культурна примітивність не тільки простих солдатів та дрібних урядовців, а й вищих офіцерів та чиновників. Через цивілізаційну відсталість «визволителів» часто доходило до курйозів, які стали предметом глузувань та сюжетами численних анекдотів. Зокрема, поширеними явищами серед радянської номенклатури було використання в експропрійованих квартирах раковин клозетів замість умивальників, поїдання зубної пасти, носіння дружинами радянських офіцерів «трофейних» пеньюарів як вечірніх суконь тощо.
Відчуття відчуження посилював специфічний радянський етикет. За правило вважалося заходити у верхньому одязі та головному уборі до закритих приміщень, не поступатися місцем у громадському транспорті жінкам і не пропускати їх уперед, входячи у двері. Більшовики не знали, для чого призначені носові хустинки, засоби гоління, зубна паста, нічні горщики й інші «екстравагантні буржуазні» засоби гігієни.
На тлі охайного й елегантного польського офіцерства вкрай непривабливий вигляд мали радянські військові. Місцевому обивателеві важко було уявити офіцера з грубим неінтелігентним обличчям, який носив торбу речей чи тримав дитину на руках, мав неакуратний і зім’ятий вигляд, часто лаявся і в командах використовував словосполучення на кшталт «Давай-давай!».
Радянізація не тільки призвела до утвердження планово-командної моделі економіки, ідеологізації суспільної та культурної сфер, до встановлення атмосфери страху і терору, а й стала тріумфом більшовицької варварської дикості й хамства над більш розвинутою культурою широких верств «визволеного» населення, яке в умовах буржуазного ладу мало значно вищий рівень цивілізаційного розвитку, аніж прибульці зі сходу за «всеперемагаючого соціалізму».
Надзвичайно показовою в цьому сенсі була різка зміна моди. У містах стало небезпечно виходити на вулиці в дорогому і статусному одязі. Оскільки червоноармійці активно полювали за ручними годинниками та хорошим взуттям (в умовах СРСР черевики трактовано було як ознаку добробуту), то міщани воліли перших узагалі не надягати, а друге заміняли старим і недоглянутим. Серед пролетарів швидко поширювався радянський робітничий одяг – фуфайки, ватяні штани, чоботи, характерні картузи. Модними ставали елементи військового строю без відзнак – френчі, галіфе тощо. Львів, Тернопіль, Станіслав, Дрогобич, Чернівці, Луцьк та Рівне вподібнилися до інших міст Союзу, вулицями яких ходили сірі, вбого вдягнуті люди, які будь-що намагалися не вирізнятися з безликого натовпу.
Принади «соціалістичного раю»
Великим випробуванням для жителів Західної України стало загострення продовольчої проблеми в перші місяці більшовицької окупації. Бойові дії та наплив великої кількості біженців із окупованої Вермахтом частини Польщі зумовили стрімке зростання цін на харчі та промислові товари (до грудня 1940 року у 8–12 разів). Водночас поспішна націоналізація великої та середньої торгівлі зруйнувала налагоджену систему постачання, насамперед у містах. Зокрема, у Львові в грудні 1939 року міська влада націоналізувала 343 із 466 дрібних приватних крамничок і кіосків. Відтак узимку 1939–1940 років базарні ціни на вершкове масло, молоко, яйця, порівняно з довоєнним часом, збільшилися в середньому у 5–10, на хліб – у 4–5 разів, м’ясо (яловичину та свинину) у 5–7 разів. Після заборони продажу борошна і хліба на селі, колгоспники масово рушили в міста.
Наприкінці 1939 року ситуація ускладнилась і жителі міст та містечок Західної України зіткнулися з невід’ємним атрибутом радянської торгівлі – гострим дефіцитом продуктів першої необхідності, насамперед хліба, цукру, м’яса, молока та масла. До повсякденного життя міст Галичини й Волині ввійшли такі принади «соціалістичного раю», як черги, котрі часом сягали кількасот метрів і налічували до півтори тисячі осіб. У них городянам доводилося проводити щодня на морозі до трьох-чотирьох годин, щоб прогодувати себе та свої родини. В умовах гострої нестачі продуктів першої необхідності, влада запровадила нормування видачі товарів на особу. Часом мешканці мусили купувати відлежані на полицях харчі не першої свіжості. Зважаючи на дефіцит паперу, в магазинах зовсім не пакували товарів. Інколи щасливці, які придбавали продукти на вагу, зокрема борошно чи цукор, поверталися додому, несучи свою цінну здобич у кишенях або шапках. Бутафорією радянського добробуту стали пусті вітрини магазинів із портретами Сталіна, Лєніна та Молотова.
У другій половині січня 1940 року Львів, який вважали радянською візиткою Галичини, охопив голод. За цієї ситуації порятунком слугувала торговельна організація, яку в народі прозвали БЗС (баба з села). В умовах інфляції в деяких місцевостях відновився натуральний обмін продовольством, зросли рівень злочинності й спекуляція, виник чорний ринок, із яким активно боролася влада. Щоб прогодувати себе, мешканці міст були змушені обмінювати особисті речі й меблі на харчі. Символом масової пауперизації стали торги на Краківській площі у Львові, в яких брали участь вихідці з різних прошарків населення, позбавлені будь-яких засобів існування. «У двох доволі довгих шеренгах стояли продавці, серед яких опинилися представники найкращих і найкультурніших прошарків Львова, представники старої польської аристократії. Цілий давній і елегантний світ Львова… А вуличкою між двома шеренгами йшли покупці, якими найчастіше були росіяни – радянські офіцери, солдати, урядовці та їхні жінки, які тут перетворювалися на європейських дам», – згадував житель міста, поляк Ян Роговський.
До весни 1940-го вдалося частково подолати продовольчі проблеми й завдяки збільшеному постачанню припинити голод. Уже у квітні 1940 року до магазинів Львова, який напів-офіційна пропаганда вважала «улюбленим містом товариша Сталіна», прибули різні сорти риби, цукор, олія, борошно, масло, сири, яйця, овочеві консерви, кримські та кавказькі вина, сірники, папіроси тощо. Утім, попри показові заходи з покращення продовольчої ситуації в столиці Галичини, на периферії дефіцит окремих товарів широкого вжитку став неодмінним атрибутом влади «перших совітів».
Готове житло та «щасливі подорожі»
Наплив біженців і пізніша поява кількох тисяч представників більшовицької адміністрації, військ і співробітників НКВД з родинами, загострили житлову проблему в містах Західної України. Потреби військово-поліційної машини окупанта були задоволені в украй нахабний спосіб – конфіскації квартир та будинків у власників, насамперед представників польської еліти. До 27 листопада 1939 року тільки у Львові до диспозиції апарату НКВД та Червоної армії було передано 1004 помешкання. З ордером, а часом і без нього, прибульці самовільно займали квартири разом із меблями, виганяючи господарів у підвальні приміщення будинків чи й просто на вулицю. У кращих випадках ті були змушені ділити свою квартиру із сім’єю радянського вельможі.
Наприкінці грудня 1939 року розпочалася націоналізація житла у великих містах, за наслідками якої конфісковували також усе майно і передусім цінні речі. Ті, кому пощастило уникнути експропріації, були обкладені надміру високими податками й через загрозу репресій у разі невиплати чиншу, добровільно покидали свої помешкання, які відразу займали прибульці зі Сходу.
Водночас для підтримання соціалістичного реноме було активно проваджено політику забезпечення житлом «трудящих верств суспільства», унаслідок якої, наприклад, у користування робітників Львова було передано 11 тис. 869 квартир. Та це не вирішило житлової проблеми в місті. Тому влада вдалася до традиційних для СРСР методів ущільнення (поселення кількох родин в одне помешкання, перепланування великих квартир на кілька менших) і створення комуналок. Це спричинило побутові незручності та поступовий занепад міської культури, генерувало постійне напруження в суспільстві, створюючи джерела майбутніх конфліктів.
Водночас у багатьох містах і райцентрах Західної України націоналізовані будинки залишалися без господарського догляду, що призвело до руйнації водогонів, газових магістралей, каналізації та внутрішнього електроустаткування, виникли перебої в постачанні газу городянам. Особливо важко їм було пережити морозну і тривалу зиму 1939–1940 років, коли доводилось опалювати помешкання дровами, підшивками старих газет і непотрібними меблями. Не краща ситуація була й з електричним струмом. Восени 1940-го в окремих районах Львова світло гасло вже після полудня, внаслідок чого до вжитку повернулися нафтові лампи.
До цього всього додалося погіршення санітарно-епіде-міологічної ситуації, викликане появою десятків тисяч біженців, які мешкали в бараках, підвалах та приміщеннях, часто позбавлених елементарних санітарних умов, наявністю багатьох нерозчищених сміттєзвалищ після бойових дій та дефіциту найнеобхідніших предметів гігієни – за «перших совітів» мило стало одним із символів недостатку, коштувало дуже дорого й було, за спогадами очевидців, «страшним і чорним як вугілля».
Елементом урбаністичного ландшафту стали страшенно переповнені трамваї, окремі пасажири яких прилаштовувалися на східцях та буферах, а паном ситуації тут був міліціонер-більшовик, що вирішував, де зупинятиметься транспорт і де кому виходити. Залізничні потяги ходили вкрай нерегулярно, часто із запізненням на кілька годин, неопаленими й неосвітленими вагонами, вибитими шибками, вкрай натрамбовані пасажирами, що тіснилися в коридорах, переходах, туалетах і навіть висіли із зовнішнього боку, тримаючись руками за вікна. Дістати квиток на таку «щасливу подорож» можна було тільки простоявши в кількагодинній черзі (чимало рейсів більшовики скасували, зважаючи на нестачу вугілля та вивезення великої кількості залізничного устаткування із Західної України на схід).
Загалом дворічне панування «визволителів» позначилося на добробуті чи не кожної тамтешньої родини, призвівши до різкого падіння рівня життя населення, пауперизації та соціально-культурної деградації. У цивілізаційному сенсі розвиток соціуму був відкинутий на кілька десятиліть назад. Вступ Червоної армії та подальші заходи з радянізації місцеві жителі сприймали як варварську навалу, яка змітала все на своє шляху, силоміць нав’язуючи свою модель розвитку.
- Перегляди
- 7556
- Подобається
- 4
- Не подобається
- 1
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 86
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
22 жовтня 2012, 20:55 Ну давай полностью согласимся с тобой. Тогда ответь мне что мешало передать этих террористов немцам? Ведь за них они могли получить от немцев всё что угодно. Но они этого не сделали, потому что полностью были уверенны что перед ними немцы, А то что некоторые из них не достаточно хорошо владели немецким так это были фольксдойче, а они и в самом деле будучи немцами не всегда хорошо владели немецким.
Вот в такой атмосфере и на таком фоне ОУН Бандеры готовили действо под названием «Провозглашение Акта независимости украинского государства».
30 июня 1941 года в оккупированном Львове, в доме «Просвиты» в спешке было проведено самозваное Украинское Национальное Собрание, в составе которого были преимущественно националисты и сторонники Бендеры. На собрании также присутствовали представители немецкого военного командования и Украинской греко-католической церкви. Это Собрание приняло документ под названием «Акт провозглашения Украинского Государства» и избрало правительство во главе с Ярославом Стецько. В городе, на башне Княжеской горы был поднят национальный флаг, а Львовская радиостанция подала эту информацию в эфир.
Но проблема состоит в том, что принятие этого «Акта» было крайне негативно воспринято самой украинской диаспоре, правительством УНР и его политическим и военными отделениями.
Как пишет Тарас Бульба-Боровец, в провозглашении подобного документа в принципе не было необходимости, и вот почему. На момент появления «Акта провозглашения Украинского Государства» подобный документ уже существовал больше 22-х лет - это 4-й Универсал Украинской Народной Республики. Следует также добавить, что формально 4-й Универсал Украинской Народной Республики - признанный мировым сообществом документ существовал до 1992 года, когда последний президент правительства УНР в эмиграции Мыкола Плавьюк передал государственные регалии Леониду Кравчуку. Именно 4-й Универсал провозглашал Украину «самостоятельным, независимым, свободным суверенным государством украинского народа».
______а это ШОб добить их.......а теперь скажите каким боком ваш Бандэра к Украине???!!
Дальнейшие дебаты по этому вопросу с Вами просто не имеют смысла поскольку у Вас отсутствует элементарная логика которую вы заменяете подтасованными фактами. Ещё раз повторяю в Германии преступления против человечности творили советские войска и никоим образом не УПА. Также расстреливали на территории бывшего СССР немецкие войска и СС но только не УПА. Так что все ваши вымышленные факты не имеют никакого документального подтверждение и дальнейший диспут с вами бессмысленен.
И бандеровский «Акт» перечеркивал все это одним махом – отменял 4-й Универсал Украинской Народной Республики о провозглашении Независимости.
Приводить здесь этот коротенький, с позволения сказать, «документ» нет смысла. Для того, чтобы был ясен его стиль, процитируем лишь один абзац: «Слава Героической Немецкой Армии и ее Фюреру Адольфу Гитлеру! Украина для украинцев». Гитлеру в Берлин также была направлена поздравительная телеграмма о таком «событии».
Само, никому не нужное, кроме ОУН(б), провозглашение произошедшее в оккупированном немецкими войсками Львове сразу поставило под вопрос стиль отношений рожденного украинского государства и оккупационной власти. Кроме этого, члены ОУН(б) пошли даже на откровенный обман очень уважаемого в Галичине митрополита УГКЦ Андрия Шептицкого.
,,,добью Я тебя!!!! ШОб не мучился:-)))
Для чего же надо было такое фарсовое «провозглашение»? Кому оно было надо - под крылом оккупационных войск, абсолютно нелегитимным собранием провозглашение и так формально существующего государства (с принятия 11 января 1918 года 4-го Универсала), с действующим правительством и Президентом УНР, формирующейся армией - УПА «Полесская Сечь»?!
Понятно, что это была чистой воды борьба за власть - попытка перехватить инициативу в Правительства УНР и украинских монархистов, и перейти под фашистское покровительство.
По этому поводу, исследователь Виктор Полищук в своей книге «Горькая правда» пишет: «Во имя этого Акта «бандеровцы» действовали, вроде бы в полномочиях несуществующего фактически государства, в полномочиях Государственного правления со Стецько во главе. Ссылаясь на настоящий Акт, ОУН-УПА мобилизировала украинцев в свои ряды, делала реквизицию продовольствия, одежды и тому подобное.» Во имя настоящего Акта ОУН-УПА проводила геноцид поляков Волыни и Галичины.
К тому же, зачем было провозглашать Акт, если существовал и никем не был аннулирован IV Универсал? А эти деятели 30 июня 1941 года создали правовые зацепки для любых оккупантов о непризнании действия 4-го Универсала. Кроме того, бросается в глаза его нелегитимность. Ведь Акт был провозглашен под защитой немецких войск. В этом контексте бандеровцы похожи на Лжедмитрия Первого, который, какое совпадение(!), именно 30 июня 1505 года въехал в Москву на казацко-польских саблях, то есть был попросту оккупантской марионеткой.
Если бы «бандеровцы» провозгласили Акт в результате освобождения какой то части территории Украины, или хотя бы в тайно в лесу, то и возможно отношение к нему было бы другим - а не как к спрятанному за абверовским щитом карманному правительству a-la французские «вишисты» генерала Петена или команда предателя норвежского народа фашиста Видкуна Квислинга в Осло.
Также такое «провозглашение, считал командующий УПА «Полесская Сечь» независимости» внесло юридически государственный дуализм в украинскую национальную политику. Кому верить - «бандеровцам» или правительству УНР в эмиграции? Акт вызывал дезориентацию среди украинцев, кроме того, что самое трагичное, братоубийственную войну «бандеровцев» против военных сил УНР - УПА «Полесская Сечь». К тому же, в какой еще декларации о независимости одной страны хвалили руководство другой: «слава немецкому фюреру»?
Характерно, что в Акте даже не очерчивается, каким должно быть государственное устройство: республика, монархия, авторитарная диктатура, или что-то другое. Кроме того по нормам международного права, акты о провозглашении государственности могут практиковаться только тогда, когда это делает или эмиграционное правительство на чужой территории, или на своей, никем кроме тебя не контролируемой земле.
скажу тобі прямо і відверто, поважаючи твої сідини - ти совок і мізки твої совкові, а тому інакше думати ти не можеш...
покоління пройде і не одне, аж поки українці усвідомлять хто віддавав самого себе на вівтар Україні, а хто просто був стороннім спостерігачем...
достеменно певен - про упівців нарід складе ще не одну пісню...
Что я читаю в час досуга
История, ты - жизнь сама,
А это - больше чем наука. Доризо.
Те, що я бачу, можливо, дещо образливо, але хiба можна на правду ображатися...)
22 жовтня 2012, 22:53 1
Коротко і ясно. але чи ж зрозуміють газери ски та аспиди7 А чи потрібно нам українцям щоб ці нікчеми нас розуміли? Для нас Бог і Україна понад усе!___ а с какого перепугу,ты хлопче решил ШО тыи тато,Украинци,а остальное быдлота?...а может наоборот?.....может напомнить тебе до 1939 року ЗУ як называлась,и чей проректорат,какого государства был?...Украинец,по названию,и географическому расположению,а вот душою,и мозгами,ты австрияка,иили мадьяр......и второе ...так и не получил Йа ответа,почему гражданину Австрии дали Хероя,а Украинцам в десятому поколении не дадут никогда....может ШОто родите путное в ответ мне?.....очень бы хотелось....прочесть.
По поводу гражданина Австрии и "Хероя" не знаю о чём ты. Поскольку твои посты слишком длинные и читать их нет большого желания. Героями Советского Союза были многие иностранцы. в первую очередь космонавты и не только. А вот Хероями Украины в современную эпоху действительно стали не только люди достойные но и откровенные бандиты, так что ценность их во многом благодаря Пидрахуям была дискредитирована.