Канів у новинах?
Що у вас відбувається? Що з міською радою? Вони не охрєнєли, ці депутати?
Може їх треба нахер усіх?
Що це за розголос? Вам усім не стидно?
- Перегляди
- 5483
- Подобається
- 1
- Не подобається
- 0
Що у вас відбувається? Що з міською радою? Вони не охрєнєли, ці депутати?
Може їх треба нахер усіх?
Що це за розголос? Вам усім не стидно?
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 16
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Зарплата - йде. Чи не ніштяк?
14 вродь сесія багатьма прогуляна, я у шоці вже повному
А так немає більшості ні в кого.
Олежка з Огородніком програли суд. Тулевітер, як справжній патріот Канева виграв суд і перейшов у фракцію ЄС.
Ренькас пожалувався Пороху та Дубайській( від відпочинку в Дубаях) Юлі на їх депутатів
Це мій погляд зі сторони....
Теперішня еліта вийшла із радянської, або сформована під її впливом, схильна да всіх її фобій і недоліків.
І Україна не виключення, таке відбувається на всій пострадянському просторі. Кожен керівник вважає себе першим секретарем райкому/обкому, а президент - генеральнім секретарем.
Відбувається просто відзеркалення дій. «Государственная Дума РФ» засекретила відомості про доходи депутатів - Верховна Рада дохволила не повідомляти про доходи. Міністерство оборони РФ базкарно розкрадають - у нас теж не все гаразд. Російська еліта виводить гроші-нерухомість за кордон, тому що не довіряють самі собі - наші теж задніх не пасуть.
Все по Орвеллу - метою влади є влада.
Не для того її брали вкрай відповідальні громадяни з підвищеними потребами, щоб самим відмовитися від плюшок та ништяків, що та влада дає їм. При будь-яких обставинах залишатися при владі. Будь якою ціною.
Всі реформ стосуються простих українців, яким реально закручують гайки, пояснючи це важкими часом.
А от до себе влада дуже поблажлива.
З цього один висновок- продовжується стара радянська практика (а чи може буте інша з такою елітою?) реформування саме народу, який не дотягує до розуміння величі влади. Але ж без реформування влади змін не буде.
Тут колишній генпрокурор на дії окремих працівників МО України закликає об’єднатися. Трошки дивно, але Лі Куан Ю радить посадити трьох друзів задля вирішення проблем. Трошки інший підхід і трошки інший результат.
Нехлюйство одних призводить до героїзму інших.
Вихід - формування націогнальної еліти. Національної за духом.
БОНУС
Те, що підкинув Youtube останнім часом
PS
В Україні існує дві цивілізації. Тому нашу країну постійно трясе. Звідки вони з\'явилися і що з себе представляють?
Тіньова держава в Україні породила право чиновників та безправ\'я народу або як це вирішили у Польщі
Скажіть мені будь ласка, яке моральне право мають працювати дані працівники у виконавчому комітеті, починаючи від Тетяни Стаднік та завершуючи Вікторією Воюцькою.
Якщо їм наплювати на долю міста на початку війни. Вони думають лише про себе.
Також на сьогоднішній день ще 10 осіб працівників виконкому перебувають за кордоном. До цього часу не повернулися додому
Зауважу Вам, що наше місто має назву Канів, а не Канев. Сподіваюся, що в своєму коменті помилилися Ви випадково.
"Я - солдат
Ти солдат? З невимовним подивом запитує щоразу більшість знайомих і незнайомих людей.
Як так?!
Був нардепом, працював у комітеті з питань національної оборони і безпеки, маєш найвищий ранг державного службовця («генеральське звання» в цивільній ієрархії), створив безпекову аналітичну структуру, і…всього лиш рядовий солдат:)?
Так. Я всього лиш солдат. І це був мій свідомий вибір …каже моя гординя.
Відчути війну ногами солдата, в окопі, на позиції, серед простих людей, які стали солдатами.
Тим паче, роками закликаючи на бій з Москвою - є час показати власним прикладом силу своїх слів.
Тому я солдат.
І досі вважаю це кращою альтернативою, ніж скажімо адʼютанство в глибокому запіллі.
Зрештою, хтось же ж має бути солдатом.
Зірочок на всіх не вистачить.
І щоб хтось отримував ордени в Києві, почасти «непричетний», ти тут мусиш діставати «люлєй» від алкоголіка з червоним носом чи сцикуна, але з зірочкою на погоні.
Хоч у цивільному житті, навіть генералам армії не дозволяв підвищувати на себе голос.
Але зараз я солдат. «Мамай».
Бреду в пилюці стежками війни з книжкою і автоматом замість кобзи і сумлінно виконую покладені малі обовʼязки і поставлені дрібні завдання.
Але це моє его переконує мене, що солдат - це лише мій суверенний вибір.
Я солдат ще з інших причин.
Це вказання мені і мені подібним справжнього місця на шахівниці.
Увірвавшись в парламентську політику з вулиці, ми так і залишилися білими воронами, яких пошвидше треба було викинути назад. На вулицю. І бажано покарати ще й за зухвальство.
Після закінчення карʼєри парламентаря (короткого двохрічного парламенту 2012-2014) з непоганим здавалося б бекгоаундом: написаними за той короткий час з командою 75 законодавчими ініціативами 10 з яких стали законами я намагався залишатися корисним у здається фаховій для мене сфері - національній безпеці і обороні.
Ми заснували недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» щоб продовжувати експерту роботу в цій царині і почали стукати в різні двері - безкоштовно пропонуючи державі свої мізки, час, впертість. Тим паче війна тривала.
Зверталися і в Національний інститут стратегічних досліджень, Генштаб, Міноборони, СБУ, ГУР, СЗР, - скрізь крізь перешкоди презирства дивилися як на білу ворону.
У грудні 2014 року за два тижні після складання повноважень нардепа пішов добровольцем у «Карпатську Січ».
Повернувся.
Продовжували дослідження у побудові так званної швейцарської системи оборони країни, намагалися окреслити контури майбутнього розвалу Росії, кричали про загрозу повної окупації Білорусі Росією. Створили унікальний в українському вимірі проект «Індекс війни» та «Глобальний прогноз».
А від нас і далі зневажливо відмахуватися, мовляв «вискочки» ви ніхто і звуть вас ніяк.
Більшу частину часу був безробітним. «УССД» то ж для душі:), жодних прибутків з цього ми не мали.
Ба більше, деякі «попутники» по революції Гідності вважали, що моє «дім тюрма» і запекли в застінки Лукʼянівського СІЗО.
Тим ми не були потрібні.
і Цим теж.
Тому я солдат - це певна угода між моїм бажанням і бажанням не моїм, констатація реальних обставин.
Але це ще й хороший життєвий урок.
Одного разу потрапивши на вершину залляту сонцем на зовсім короткий час треба памʼятати, якщо не скурвишся і не відмовишся від мети, тебе чекає похмурий низ і ти маєш знати чи готовий долати нову вершину.
Без регалій, орденських колодок.
З нуля.
Тому я солдат.
Свідомо йду цим шляхом.
За рік зальотів не мав, але й відзначень жодних.
Накази виконую.
Ініціативу зробити армію більш українською не припиняю, але йду тепер знизу до верху, а не зверху.
Бо верхам ніколи і ні до цього.
14 місяць крокую дорогами війни.
В хорошій штурмовій бригаді.
Зброю освоїв добре.
Побратими «терплять».
Тому стоїчно крокую далі.
Втішився як дитина, коли дослужився до посади головного сержанта взводу і отримав звання «молодшого сержанта».
Якби були наполеонівські часи ще мав би шанс закінчити маршалом.
У нас такі соціальні ліфти як у наполеонівській Франції не працюють.
Тому тішу себе місцем у задньому ряду «старої гвардії».
Наступна вершина зрозуміла БутиЛюдиною.
Я її завжди ношу у собі. І на собі.
Сподіваюсь я відповів на питання зацікавленої публіки, чому я солдат і досі:)"
Джерело: https://www.facebook.com/yuriy.syrotyuk